Група 3 – Б л/с Дата 06.04.2022 р. Предмет Педіатрія. Лекція № 1. Тема: Гострі та хронічні розлади травлення у дітей раннього віку. Гіпотрофія. Паратрофія.
|
Викладач |
Кіон О. І. |
|
Предмет |
Педіатрія |
|
Група |
3 – Б л/с |
|
Дата |
06.04.2022 р. |
|
Лекція № 1.
Тема: |
Гострі та хронічні розлади травлення у дітей
раннього віку. Гіпотрофія. Паратрофія. |
План
1. Частота
й тяжкість гострих захворювань органів травлення, їх місце в структурі
захворюваності та дитячій смертності. Загальна характеристика захворювань
органів травлення у дітей раннього віку.
2. Класифікація
захворювань травного каналу. Функціональні розлади травлення. Причини,
симптоми, діагностика гострих розладів травлення. Роль інфекційного збудника у
виникненні захворювань.
3. Кишковий токсикоз.
Етіологія, патогенез. Синдром токсикозу з ексикозом. Клінічна картина, типи
ексикозу (гіпотонічний, гіпертонічний, ізотонічний). Ступені зневоднення
організму, перебіг захворювання. Діагностика, лікування хворих дітей,
організація правильного режиму й ретельного догляду за ними. Профілактика
захворювання.
4. Пілороспазм та
пілоростеноз. Причини, клінічна картина. Диференційно-діагностичні ознаки
пілоростенозу та пілороспазму. Лікування хворих дітей.
5. Сучасні погляди на
проблему хронічних розладів травлення. Уявлення про нормотрофію.
6. Гіпотрофія.
Етіологія, патогенез. Природжена й набута гіпотрофія. Ступені пренатальної
гіпотрофії. Клінічні прояви трьох ступенів постнатальної гіпотрофії. Визначення
ступенів гіпотрофії. Відмінність клінічних проявів залежно від порушення в
харчуванні дитини. Прогноз при гіпотрофії.
7. Дієтотерапія з
урахуванням фази гіпотрофії й толерантності дитини до їжі. Інші методи
лікування. Антенатальна та постнатальна профілактика гіпотрофій.
8. Паратрофія.
Етіологія, клінічні прояви. Лікування хворих, профілактика захворювання.
Організація правильного догляду за дитиною.
9. Роль фельдшера в
профілактиці хронічних розладів травлення.
За частотою і тяжкістю гострі розлади
травлення у дітей раннього віку займають одне з перших місць у структурі
захворюваності і дитячої смертності, що зумовлено анатомо-фізіологічними
особливостями травного апарату, недосконалістю нейроендокринної регуляції,
лабільністю обміну речовин, насамперед водно-сольового.
Під розладом травлення розуміють загальне
захворювання, яке виявляється не тільки симптомами з боку шлунково-кишкового
тракту (понос, зригування і блювання), але й загальним порушенням обміну
речовин та життєдіяльності всіх тканин і органів.
Функціональні гастроінтестинальні
розлади (ФГР) – це порушення функції органів травлення, що
пов'язані зі зміною їх регуляції та супроводжуються різноманітною комбінацією
гастроінтестинальних симптомів без структурних або біохімічних змін.
За наявності
сімейної схильності на тлі стресового впливу відбувається зрив
ентероцеребральних зв'язків, унаслідок чого виникають різноманітні
функціональні порушення роботи ШКТ. Дисфункції роботи ШКТ у дітей раннього віку
можуть проявлятися у вигляді незрілості моторної функції:
·
– фізіологічного гастроезофагеального
рефлюксу;
·
– порушення акомодації шлунка та
антропілоричної моторики;
·
– дискінезії тонкого та товстого
кишечника.
А також
у вигляді недостатності секреторної функції травних залоз:
·
– варіабельності шлункової активності;
·
– варіабельності панкреатичної та
кишкової ліпаз;
·
– низької активності пепсину;
·
– незрілості дисахаридаз (зокрема,
лактази).
Наслідком
цього є розвиток функціональних гастроінтестинальних порушень. Тривалість
періоду адаптації відрізняється в кожної конкретної дитини й може тривати до
4–6-місячного віку.
Відповідно
до III Римського консенсусу та рекомендацій Американської асоціації
гастроентерологів (2006) функціональні розлади травлення в новонароджених та
дітей раннього віку належать до групи G.
Класифікація
функціональних гастроінтестинальних розладів у новонароджених та дітей раннього
віку (G) згідно з III Римськими критеріями діагностики (Rome III Diagnostic
Criteria) 2006 р.
Gl.
Регургітація в немовлят (або дитяча регургітація)
G2.
Синдром румінації в немовлят
G3.
Синдром циклічної блювоти
G4.
Кольки в немовлят (або малюкові кольки)
G5.
Функціональна діарея
G6.
Дишезія в немовлят (або дитяча дишезія)
G7.
Функціональний запор
Синдром
регургітації – пасивний невимушений закид їжі в ротову
порожнину й назовні; спостерігається в здорових дітей (1-2 рази на добу, об'єм
до 3 мл).
Синдром
румінації – це постійна регургітація недавно з'їденою їжею,
яку дитина знову пережовує й повторно ковтає, але при цьому відсутні ознаки
якого-небудь явного органічного захворювання.
Синдром
циклічної блювоти – однотипні
повторні епізоди блювання, що змінюються періодами повного благополуччя.
Фактори,
що сприяють появі фізіологічної стравохідно-шлункової недостатності;
·
– слабке закриття кардіального отвору
шлунка;
·
– легкість подолання опору кардіального
відділу;
·
– підвищений тонус воротаря;
·
– незрілість нервової системи
(іннервації м'язів клапанного апарату);
·
– роль вигнутості стравоходу, кута входу
його в шлунок.
Синдроми
регургітації, румінації та циклічної блювоти в немовлят діагностують за
наявності повторюваних протягом не менше З місяців періодичних нападів
скорочень м'язів черевного пресу, діафрагми та язика, що призводять до закиду
шлункового вмісту в ротову порожнину. Характерною є наявність трьох або більше
ознак із перерахованих нижче:
·
– початок у віці 3–8 місяців;
·
– зригування, рідше блювання;
·
– загальний стан не порушений;
·
– маса, температура тіла в нормі;
·
– часто виникає в новонароджених після
годування в положенні на спині;
·
– після 1 місяця – при різкій зміні
положення тіла, перегодовуванні, надмірному заковтуванні повітря;
·
– симптоми не з'являються протягом сну.
Основні
принципи лікування. Мета терапії – забезпечити комфортні для
дитини умови та режим існування. При необхідності – допомогти матері змінити
свої почуття до себе та своєї дитини, підвищити відповідальність за фізичні та
емоційні потреби дитини. Рекомендується також постійне позиційне лікування:
дитину слід укладати з піднятим головним кінцем на 50° (у положенні на спині
або на боці) або на 30° (у положенні на животі). Постуральне лікування
необхідно проводити не тільки протягом всього дня, але й уночі, коли
порушується звільнення нижнього відділу стравоходу від аспірату внаслідок
відсутності перистальтичних хвиль (викликаних актом ковтання) та
нейтралізуючого ефекту слини. Також сприятливу діїо має лікування за типом
зворотного зв'язку, воно направлене на зниження підвищеного внутрішньочеревного
тиску, що завжди передує епізодам регургітації.
Дієтотерапія.
Провідна роль у лікуванні функціональних розладів ШКТ відведена лікувальному
харчуванню. Призначення дієтотерапії перш за все залежить від виду
вигодовування дітей.
При
природному вигодовуванні дітей у першу чергу необхідно створити спокійне
оточення для матері-годувальниці, спрямоване на збереження лактації,
нормалізацію режиму годування дитини, що виключає перегодовування та аерофагію.
З раціону матері виключають продукти, що підвищують газоутворення в кишечнику
(кондитерські вироби, чай із молоком, виноград, сирні пасти, безалкогольні
солодкі напої; продукти, багаті на екстрактивні речовини, – м'ясні та рибні
бульйони, цибулю, часник, маринади, ковбасні вироби).
На думку
ряду авторів, функціональні розлади ШКТ можуть виникати в результаті харчової
непереносимості, частіше за все – алергії до білків коров'ячого молока. У таких
випадках матері призначається гіпоалергенна дієта, з її раціону виключають
цільне коров'яче молоко й продукти, що мають високий алергізуючий потенціал. У
процесі організації дієтотерапії необхідно виключити перегодовування дитини.
При
відсутності ефекту від вищеописаних заходів застосовують загусники (біорисовий
відвар, антирефлюксні суміші).
При
штучному вигодовуванні необхідно звернути увагу на режим годування дитини,
адекватність вибору молочної суміші, що відповідає функціональним особливостям
травної системи, а також її об'єм. Доцільне введення в раціон адаптованих
молочних продуктів, збагачених пре- та пробіотиками, а також кисломолочних
сумішей.
Якщо
порушення обумовлені лактазною недостатністю, дитині поступово вводять
безлакгозні суміші. При харчовій алергії можуть бути рекомендовані
спеціалізовані продукти на основі високогідролізованого молочного білка.
Фармакотерапія.
Обґрунтоване, доказове та ефективне лікування за допомогою медикаментозних
засобів відсутнє. Можна використовувати прокінетики та антисекреторні препарати
(блокатори Н2-гістамінових рецепторів).
Синдром
кишкових кольок – це раптові та виражені напади плачу й
неспокою немовлят протягом 3 і більше годин на добу не менше З днів на тиждень
протягом хоча б одного тижня, викликані обструкцією та порушенням пасажу по
кишечнику.
Діагноз
встановлюється при наявності перерахованих ознак у дитини до 4-місячного:
·
– пароксизми роздратування, неспокою або
крику, що починаються й закінчуються без явної причини;
·
– тривалість епізодів 3 або більше
години на добу і наявність їх не менше 3 днів протягом хоча б 1 тижня;
·
– відсутність ознак прогресування.
Найчастіше
кишкова колька проявляється в період новонародженості та триває протягом
декількох тижнів. Напади кольок виникають несподівано та супроводжуються
вираженою реакцією (плачем зі згинанням ніжок, підтягуванням їх до животика).
Напади повторюються протягом доби, посилюючись надвечір. У дітей у місячному
віці кишкові кольки повторюються 1–2 рази на тиждень і тривають до 30 хвилин,
потім збільшується їх інтенсивність і тривалість. Відмічається деяке полегшення
при відходженні газів. При огляді відмічається здуття живота, тимпанічний
відтінок звуку. Симптоми мають функціональний характер та пов'язані з періодом
адаптації малюка до лактотрофного харчування на фоні фізіологічного
гіпоферментозу.
Причиною
також можуть бути такі фактори:
·
– незрілість нервової регуляції
кишечника;
·
– харчова непереносимість білків
коров'ячого молока;
·
– ферментопатії (найчастіше це лактазна
недостатність);
·
– проблеми безпосереднього оточення
дитини (гіперзбудливість);
·
– хвороби матері, неправильний режим дня
та харчування;
·
– неправильне прикладання до грудей;
·
– напруження та тривожність батьків, що
передаються дитині;
·
– гормональний вибух після пологів
(материнський гормон прогестерон відповідає як за сон, так і за м'язову
активність);
·
– темперамент малюка;
·
– вечірній голод (якщо дитина на
грудному вигодовуванні).
При
цьому загальний стан дитини не порушений (температура тіла в нормі,
випорожнення не змінені, апетит не знижений, приріст ваги відповідає віку).
Основні
принципи лікування. Мета терапії – усунення першопричини кишкових
кольок у дитини, корекція моторних порушень. Для успішного лікуванні хворих із
кишковими кольками необхідно створити спокійну атмосферу в сім'ї. Важливо
заспокоїти батьків, пояснивши їм, що кишкові кольки зустрічаються в більшості
немовлят, не становлять загрози для життя і найближчим часом повинні зникнути
при правильному догляді та лікуванні.
Дієтотерапія.
Матерям немовлят, які перебувають на природному вигодовуванні, слід
дотримуватися відповідного режиму та раціону харчування. Зокрема, необхідна
гіпоалергенна дієта, при якій слід виключити з раціону коров'яче молоко, овочі
та фрукти в сирому вигляді, жирне м'ясо та рибу. При штучному вигодовуванні
немовлятам рекомендуються гіпоалергенні суміші.
Необхідна
також корекція режиму годування дитини: інтервали між годуваннями слід
скоротити і, відповідно, зменшити об'єм разового годування (особливо при
штучному вигодовуванні).
Важливим
заходом є постуральна терапія: після годування необхідно тримати дитину в
положенні, при якому чиниться тиск на животик (під кутом 45°, животиком униз)
протягом 10–15 хвилин для відходження повітря, заковтнутого під час годування.
Між годуваннями і під час нападу кольок малюка викладають на живіт.
Фармакотерапія. Для
нормалізації функціонального стану кишечника ефективне використання
фітопрепаратів із вітрогінною та м'якою спазмолітичною дією. При розвитку
кишкових кольок на фоні дисбіотичних порушень рекомендовано виявлення причини,
а в подальшому – застосування пробіотичних препаратів. Для лікування кишкових
кольок у немовлят рекомендується застосувати дицикломін – антихолінергичний
засіб, що блокує переважно М-холінорецептори, розташовані в гладких м'язах,
екзокринних залозах і деяких утвореннях ЦНС, і статистично значимо знижує
частоту виникнення нападів кишкових кольок. При застосуванні дицикломіну
необхідно враховувати можливість розвитку побічних ефектів (дихальних розладів,
судом, непритомності, асфіксії, м'язової гіпотонії). З метою лікування дитячих
кольок рекомендують використовувати симетикон: препарати симетикону мають
вітрогінну дію, знижують поверхневий натяг бульбашок газу в хімусі та слизі в
просвіті кишечника, призводячи до їх розриву або злиття, тим самим зменшуючи
газоутворення й метеоризм. Якщо в генезі кольки провідну роль відіграє
метеоризм, то ефект буде суттєвим. Якщо в генезі переважає порушення
перистальтики за рахунок незрілості іннервації кишечника, то ефект буде значно
меншим. При відсутності позитивного ефекту при кишкових кольках призначаються
прокінетики й спазмолітичні препарати, а для зняття гостроти болю в момент
кольки застосовують газовідвідну трубку або клізму.
Функціональна
діарея – це безболісна дефекація 3 і більше рази на добу
великою кількістю неоформлених випорожнень, що триває 4 і більше тижні, із
дебютом у періоді новонародженості.
Діагноз
функціональної діареї встановлюють при наявності в дитини протягом понад 4
тижні безболісної щоденної повторюваної дефекації 3 і більше рази на добу
неоформленими випорожненнями. Одним з основних критеріїв діагностики
функціональної діареї в дітей грудного віку, окрім частоти, вважається об'єм
випорожнень більше ніж 15 г на 1 кг маси тіла на добу. Діагноз встановлюють за
наявності всіх перерахованих нижче ознак, що затверджені в рамках Римського
консенсусу ІН:
·
– безболісна щоденно повторювана
дефекація 3 і більше разів на добу неоформленими випорожненнями;
·
– тривалість понад 4 тижні;
·
– початок симптомів відзначається у віці
між 6-м і 36-м місяцями життя;
·
– дефекація з'являється під час
неспання;
·
– відсутня затримка в розвитку, якщо
енергетичні потреби адекватно задовольняються.
Основні
принципи лікування. Метою терапії є відновлення й підтримка якості
життя дитини, її активності, корекція психоневрологічного та вегетативного
статусу.
Основними
напрямками терапії функціональної діареї є лікування причини, що призвела до
розвитку функціонального розладу, ліквідація провокуючих факторів, а також
лікування супутніх захворювань, що збільшують прояви діареї.
Важливо
заспокоїти батьків і не допускати обмеження харчування, тому що може виникнути
енергетична недостатність.
Фармакотерапія.
Ефективним при функціональній діареї є застосування пробіотиків, що мають антагоністичні
властивості щодо патогенної й умовно-патогенної флори та діють на всіх рівнях
кишечника.
Для
лікування функціональної діареї рекомендується також застосувати препарати з
адсорбуючими і мукоцитопротекторними властивостями (ентеросгель, смекта тощо),
оральні регідратанти для поповнення втраченої рідини та електролітів.
Функціональний
запор – у дітей до 4 років встановлюється за наявності
протягом 1 місяця не менше ніж 2 із наступних ознак:
·
– два або менше випорожнення кишечника
на тиждень;
·
– не менше ніж 1 епізод на тиждень
нетримання калу після набуття гігієнічних навиків;
·
– наявність епізодів затримки дефекації;
·
– наявність болісних випорожнень
кишечника або твердих випорожнень;
·
– наявність великої кількості фекальних
мас у прямій кишці;
·
– утворення калових каменів, що можуть
утруднювати дефекацію.
Наявність
перерахованих вище ознак супроводжується:
·
– дратівливістю;
·
– зниженням апетиту;
·
– почуттям раннього насичення.
Зазначені
ознаки зникають негайно після дефекації.
Фактори
ризику розвитку запорів у дітей:
·
– обтяжений за гастроентерологічною
патологією сімейний анамнез (при наявності у батьків хронічних запорів частота
їх розвитку в дітей становить 52 %);
·
– патологічний перебіг вагітності та
пологів – гіпокінетичний стан кишечника в дітей;
·
– перехід на змішане або штучне
вигодовування, зміна суміші.
Тривала
затримка випорожнень при ФЗ призводить до хронічної калової інтоксикації, що
негативно впливає на гомеостаз дитячого організму. У формуванні різних
ускладнень відіграють роль нервово-рефлекторні взаємозв'язки. Відзначаються
вегетативні розлади, дисбіоз кишечника, гіповітаміноз, зниження імунної
реактивності, алергічні захворювання тощо. При тривалій затримці випорожнень
може спостерігатися травматизація слизової оболонки прямої кишки при дефекації
(тріщини анального каналу), а також розвиток реактивного запалення (проктит,
проктосигмоїдит).
Дисхезія
в немовлят – дискоординація м'язів тазового дна й
сфінктера заднього проходу, що викликає труднощі при акті дефекації. Напруження
перед дефекацією протягом декількох хвилин, крик, плач, почервоніння обличчя
від напруження починаються на першому місяці життя й минають через декілька
тижнів.
Діагноз
у дитини до 6-місячного віку встановлюється:
·
– при наявності не менше ніж
10-хвилинного напруження й крику перед успішним випорожненням м'якого калу з
кишечника;
·
– за відсутності інших проблем зі
здоров'ям.
Основні
принципи лікування. Підходи до лікування функціональної затримки
випорожнення залежить від причини, видів порушення моторики товстого кишечника
та акту дефекації, наявності ускладнень і супутніх захворювань.
У
профілактиці та лікуванні функціональних запорів у дітей важливо дотримуватися
режиму харчування, а також забезпечувати достатню рухову активність дитини.
Немедикаментозне лікування включає використання фізіотерапевтичних процедур:
ЛФК, масажу, рефлексотерапії. Масаж, крім загальнозміцнюючої та оздоровлюючої
дії на весь організм дитини, сприяє поліпшенню кровопостачання в органах
черевної порожнини та кишечнику; стимулює рухову активність кишечника, зміцнює
м'язи черевної стінки, сприятливо діє на нервово-психічний розвиток.
Дієтотерапія.
Важливе значення в лікуванні ФЗ надається дієтичним заходам. Так, дітям першого
року життя в раціон варто включити харчові волокна у вигляді висівок, фруктів
(фруктове пюре: яблучне, абрикосове, персикове, пюре із чорносливу) і овочів,
до складу яких входить целюлоза. Також важливе забезпечення достатнього об'єму
споживаної рідини: для успішної дії харчових волокон необхідна достатня добова
кількість рідини згідно з віком, в іншому випадку вони виконують функцію
сорбентів, тобто поглинають рідину з кишечника й підсилюють затримку
випорожнення.
Не
рекомендується включати в дієту продукти, що затримують випорожнення кишечника:
каші (рисова, манна), киселі, фрукти (груша, айва, гранат).
Фармакотерапія. При ФЗ
використовують тримебутин, що за допомогою енкефалінергичних механізмів
нормалізує моторику шлунково-кишкового тракту. Лише при неефективності
зазначених заходів у терапію ФЗ можуть бути включені окремі проносні препарати:
·
– препарати, що викликають хімічне
подразнення рецепторів слизової оболонки кишечника (група антрахінонів, похідні
дифенілметану);
·
– засоби, що мають осмотичні
властивості: натрію сульфат, магнію сульфат, лактулоза;
·
– препарати, що збільшують об'єм вмісту
кишечника (целюлоза);
·
– препарати, що сприяють розм'якшенню
калових мас (вазелінове масло, рідкий парафін тощо).
Слід
пам'ятати, що в лікування ФЗ у дітей не рекомендується тривале використання
проносних препаратів, ліків, що підсилюють моторику кишечника та гальмують
абсорбцію води й солей із кишечника. Тривале застосування цих препаратів
приводить до розвитку звикання, необхідності постійного підвищення дози.
У
комплексі лікування використовують також клізми, вид яких (очисна, гіпертонічна),
склад і тривалість застосування залежать від тривалості затримки випорожнень та
вираженості симптомів калової інтоксикації.
Дитина з
ФЗ потребує медичного спостереження та підтримуючої терапії протягом 6–24
місяців. Про видужання свідчить кількість дефекацій понад 6 разів на тиждень, в
іншому випадку необхідно продовжувати терапію.
В кінці XIX ст. віденський педіатр Віденгофер увів
термін «диспепсія» для позначення захворювання дітей раннього віку у вигляді
проносу і блювання, яке є функціональним порушенням травлення.
За
визначенням Г. Н. Сперанського, «диспепсія у дітей — самостійне захворювання;
порушення функції травлення, яке залежить від невідповідності між вимогами у
кількості або складу їжі, що їх пред'являє організм, і можливістю перетравлювати
цю їжу нормальною кількістю відповідних ферментів травного каналу».
Диспепсія розвивається переважно у дітей першого
півріччя життя, які перебувають на штучному вигодовуванні. При грудному
вигодовуванні дитини вона зустрічається значно рідше. Розрізняють дві основні
форми гострої диспепсії: просту, що характеризується блюванням І проносом без
значних змін у загальному стані дитини, і токсичну — з переважанням різких
порушень з боку нервової системи, розладу різних видів обміну та інших органів
і систем.
Проста
диспепсія - гострий розлад
травлення функціонального характеру, головними ознаками якого є блювання і
рідкі випорожнення без значного порушення загального стану дитини.
Причини виникнення:
перегодовування дитини, переважання одного з інгредієнтів їжі (білків, жирів,
вуглеводів), неадаптована їжа (рано введений прикорм), швидкий перехід до
нового виду їжі (скорочення періоду адаптації під час введення соків,
прикормів), часте прикладання дитини до грудей матері, відсутність нічної
перерви в годуванні, перегрівання дитини, порушення у приготуванні молочних
сумішей, санітарних умов їх зберігання.
Клінічні прояви:
блювання 1-2 рази на добу відразу після їжі або через 15-20 хв, зригування,
зниження апетиту, часті випорожнення 5-7 разів на добу, у випорожненнях
невелика кількість слизу, неперетравлена їжа у вигляді білих і жовтих скупчень,
температура тіла нормальна, іноді субфебрільна, періодично дитина буває
неспокійною, плаче (кишкова колька), живіт помірно здутий, під час пальпації
м'який, визначається скупчення газів у кишках, язик обкладений білим нальотом,
може порушуватися сон.
Лікування:
Основний метод лікування простої диспепсії — налагодження адекватного для
певного віку харчування, яке насамперед враховує характерні для того чи того
віку продукти харчування та кількість їх. Харчування має бути збалансованим за
основними харчовими інгредієнтами з урахуванням належної енергетичної цінності
(кількості калорій). Як зазначалося вище, під час підгодовування слід
послуговуватися відповідними методами кулінарного оброблення.
Тривала наявність симптомів простої
диспепсії потребує пероральної регідратації.
Водно-чайна пауза, яку рекомендували
раніше, може призводити до порушень обміну речовин, тому потрібно переходити на
адекватне для певного віку харчування. Залежно від тяжкості й типу зневоднення
призначають глюкозо-сольові розчини, зокрема комплексні регідратаційні типу
регідрон. Дітям, диспепсія в яких виникла внаслідок споживання нехарактерної для
їхнього віку їжі, наприклад молочної круп'яної каші, слід перейти на
високоадаптовані молочні суміші (наприклад, "Малыш",
"Малютка") або борошняні каші (наприклад, "Малыш" з
гречаним, рисовим або вівсяним борошном). Для зменшення проносу в дошкільнят можна
використовувати рисові каші.
Для поліпшення апетиту призначають 1 %
розчин хлоридної кислоти з пепсином (по 1 чайній ложці 3 рази на день) або
триметабол. ферментотерапія (панкреатин), вітамінотерапія (тіамин, піридоксин,
рибофлавін, нікотинова кислота, аскорбінова кислота).
Повний об'єм їжі призначають, якщо всі клінічні прояви
диспепсії ліквідовано.
Токсична
диспепсія (кишковий токсикоз з ексикозом) - гострий
розлад травлення з явищами загальної інтоксикації, порушенням
водно-мінерального обміну, різкими змінами інших видів обміну, що призводить до
розвитку ацидозу, патологічних змін внутрішніх органів і систем.
Причини
виникнення: головним чинником є інфекція, яка потрапляє з їжею,
через соски, предмети догляду у разі порушення гігієнічних вимог.
Клінічні прояви.
Клінічні прояви характеризуються синдромами.
Ентероколітний
синдром:
• початок
захворювання гострий, температура тіла підвищується до 38-390С і
порушується загальний стан,
• зригування,
блювання до 10 разів і більше на добу, не залежить від прийомів їжі і рідини,
• рідкі
випорожнення до 15-20 разів і більше на добу з малою кількістю калових мас, з
патологічними домішками (слиз, неперетравлена їжа, зелень),
• скупчення
газів у травному тракті призводять до метеоризму, гази самостійно не відходять,
• розвивається
кишкова колька, дитина кричить, підтягує ніжки до живота,
• з
подальшим розвитком симптомів блювання стає неперервним, випорожнення водянисті
зі слизом.
Синдром токсикозу:
• в перші
години захворювання змінюється поведінка дитини, її загальний вигляд:
з'являються неспокій, блідість шкірних покривів, зниження тургору тканин,
западають очі,
• шкіра
бліда із сіро-землистим відтінком,
• на тлі
загального гальмування кори головного мозку виникають симптоми збудження
підкоркових центрів, стереотипні рухи пальців рук, жувальних м'язів, рух очних
яблук,
• рефлекси
знижені, іноді зникають, відсутня больова реакція на ін'єкції,
• спостерігаються
клоніко-тонічні судоми,
• симптоми
порушення серцево-судинної системи: тахікардія, слабкість тонів серця,
слабкість пульсу, ціаноз кінцівок, кінчика носа, кінцівки холодні, артеріальний
тиск спочатку підвищується, а потім різко знижується,
• дихання
токсичне, часте - 60 - 80 за хв., поверхневе, без пауз,
• печінка
збільшується, під час пальпації її виникає біль, чим більше розмір печінки, то
тяжчий токсикоз,
• різний
ступінь порушення функції нирок, олігурія може перейти в анурію.
Синдром
ексикозу:
• очі і
велике тім'ячко западають,
• риси
обличчя загострюються,
• язик
сухий з білим нальотом, слизова оболонка порожнини рота гіперемована, суха,
• склери
сухі, рогівка мутна,
• тургор
тканин значно знижений,
• складка
шкіри на животі збирається і не розправляється, що свідчить про втрату
еластичності шкіри,
• з
розвитком ексикозу сечі стає мало, кількість сечовиділень зменшується,
• втрата
маси тіла за добу до 500 - 1000 г.
КЛІНІЧНІ
ПРОЯВИ РІЗНИХ ВИДІВ ЕКСИКОЗУ
|
ПОКАЗНИКИ СИСТЕМ
І ОРГАНІВ |
ВОДОДЕФІЦИТНИЙ ЕКСИКОЗ |
ІЗОТОНІЧНИЙ ЕКСИКОЗ |
СОЛЕДЕФІЦИТНИЙ ЕКСИКОЗ |
|
Нервова система |
Загальне збудження, неспокій, виражена спрага |
В’ялість, сонливість, адинамія |
Кома, судоми, непритомність |
|
Температура тіла |
Висока – до 39*-40*С |
Субфебрільна |
Тенденція до гіпотермії |
|
Шкіра |
Тепла, еластичність Збережена |
Холодна, суха, знижена еластичність |
Холодна з ціанотичним відтінком, втрата еластичності |
|
Слизові
оболонки |
Сухі, яскраво гіперемовані |
Сухі склери, рогівка мутна |
Вкриті чистим слизом |
|
М’язи |
Без змін |
Гіпотонус |
М’язові посмикування, судоми |
|
Артеріальний
тиск |
Залишається нормальним або дещо Підвищений |
Знижується |
Різко знижений |
|
Дихання |
Гіпервентиляція Раптова зупинка дихання |
Без змін |
Дихання послаблене, в легенях вологі хрипи |
|
Травна
система |
Випорожнення часті, рідкі, 10-20 разів на добу, блювання
понад 10 разів |
Відсутність апетиту, блювання
безперервне, стул містить тільки слиз |
Блювання типу кавової гущі, випорожнення водянисті, парез кишечника |
|
Діурез |
Нормальний |
Олігурія |
Анурія |
|
Згущення
крові |
- |
Незначне |
Різко виражене |
|
Питома
вага сечі |
Поступово підвищується до
1025-1035 |
Нормальна |
Знижена, 1010 і нижче |
|
Осмотичний
тиск плазми |
Підвищений |
Нормальний |
Знижений |
|
Концентрація
Na в плазмі крові |
Підвищена |
Нормальна |
Знижена |
|
Гематокрит |
Нормальний |
Нормальний |
Підвищений |
Лікування
Госпіталізація дитини в інфекційне відділення та
лікування в стаціонарних умовах. Водно - чайна пауза протягом 12 годин. Промити
шлунок 1-2% розчином гідрокарбонату натрію або
чаєм, ізотонічним розчином натрію хлориду. Поставити
очисну клізму, після неї - лікувальну (з антибактеріальними препаратами). Після
промивання шлунка через зонд ввести в шлунок разову дозу антибіотика
(поліміксин М). Розрахувати необхідний об'єм рідини (150-170 мл на кг маси тіла
дитини). Пероральне введення рідини кожні 10 хв по 5-10 мл.
Інфузійна терапія: після водно-чайної
паузи - дозоване годування. Антибіотикотерапія (перорально - поліміксин М
сульфат 100 000 ОД на кг маси тіла, цефалоспорини в/м або в/в). Для лікування
дисбактеріозу - біопрепарати лінекс, лактобактерин, біфідумбактерин, краплі
„Хілак". Вітамінотерапія.
Токсикоз з ексикозом. Діагностичні критерії:
1.Виникає
внаслідок рясної, частої блювоти або профузного проносу, посиленого
потовiддiлення.
2.Суха
шкіра, знижений тургор тканин, слизові оболонки сухі, очні яблука запалі,
знижений діурез, може бути гіпертермія, при важкому стані – порушення
свідомості.
3.Ступінь
дегідратації:
Розрізняють три ступені ексикозу в
залежності від дефіциту маси тіла дитини:
|
Ступінь
ексикозу |
У віці
до 1 року |
У віці старше
1 рік |
|
I ступінь |
5% |
3% |
|
II ступінь |
6-10% |
6% |
|
III ступінь |
>11% |
>9% |
4.Клінічні
ознаки дегідратації.
Визначення ступеня дегідратації у
дитин по клінічних симптомах
|
Ознака |
Дегідратація
I ст. |
Дегідратація
II ст. |
Дегідратація
III ст. |
|
Поводження |
Порушення,
занепокоєння |
Постійний
плач, млявість |
Пригнiчення,
сонливість |
|
Сосання |
Жадібне |
Активне або
знижене |
Відмовлення
від їжі |
|
Очні
яблука |
Блискучі |
Запалі |
Глибоко
запалі, склери тьмяні |
|
Сльози |
Є |
Зменшені |
Відсутні |
|
Велике
тім’ячко |
Виповнено |
Втягнуте |
Різко запале |
|
Тургор тканин |
Помірковано
знижений |
Шкірна складка
розправляється |
Шкіра суха,
складка розправляється через 2 сек. і більш |
|
Колір шкіри |
Звичайний |
Бліда, сіра,
акроцианоз |
Сіра,
жовтянична |
|
Слизові
оболонки |
Вологі |
Яскраві, сухі |
Сухі,
запечені |
|
Подих |
Звичайний |
Звичайний,
помірне частішання |
Тахiпноe, глибокий,
аритмічний |
|
Серцева
діяльність |
Звичайна,
помірна тахікардія |
Тахікардія,
тони приглушені |
Виражена
тахікардія або брадикардія, тони глухі, пульс слабкого наповнення |
|
Діурез |
Звичайний або
знижений |
Олiгурiя |
Олiгоанурiя |
Медична
допомога:
1.При токсикозі
з ексикозом I-II ступеню виконується оральна регiдратацiя в обсязі 50-100 мл/кг
маси тіла Оралiтом або Регiдроном, або Глюкосаланом, або кип'яченою водою
протягом 4-6 годин. При відсутності ефекту – див. пункт 2.
2.При
токсикозі з eксикозом III ступеня – внутрішньовенна iнфузiя 5% глюкози з 0.9%
NaCl або розчином Рiнгера (1:1) зі швидкістю 10-20 мл/кг за годину.
3.Госпіталізація
при токсикозі I-II ступеня виконується до профільного відділення, при III
ступеня – до ВIТ, на ношах в положенні лежачи.
Профілактика захворювання. У профілактиці
гострих розладів травлення та живлення вирішальна роль належить раціональному
вигодовуванню дитини. Завдання медичних працівників полягає у пропаганді
природного вигодовування, роз'ясненні кожній матері переваг годування груддю і
його позитивного впливу на психоемоціональний розвиток дитини. Велике значення
має боротьба з гіпогалактією. Якщо немає материнського молока і не можна
забезпечити дитину донорським грудним молоком, застосовують адаптовані молочні
суміші. Своєчасне введення ягідно-фруктових соків, овочевого прикорму
забезпечує організм дитини вітамінами і мікроелементами. Треба дотримуватися
режиму годування, який є основою утворення харчового стереотипу. Профілактика
диспепсії включає забезпечення правильного догляду, режиму сну і неспання,
загартовування, запобігання контактам з інфекційними хворими, боротьбу з
рахітом, анемією.
Пілороспазм та пілоростеноз -
захворювання, що зустрічається у новонароджених і
дітей перших місяців життя і характеризується частою періодичним блюванням.
Пілороспазм
— це спазм воротаря шлунка. Він зумовлений сильнішим розвитком м'язів та
іннервації воротаря шлунка в дітей перших місяців життя. Характеризується
блюванням, що виникає з перших днів життя через 10—20 хв після годування.
Блювання часте, але невеликої кількості, що менша за об'єм їжі, спожитої за
одне годування. Характерні світлі проміжки, коли блювання припиняється часом на
1—3 дні. Спостерігають періодичний неспокій дитини, закреп, сплощення кривої
маси тіла. Пілороспазм є функціональним захворюванням, минає самостійно у віці 4—5 міс. Лікування
пилороспазма консервативне. Воно
полягає в суворому дотриманні режиму годування груддю, призначенні спеціальних
молочних сумішей зі згущувачами, які справляють антирефлюксну дію (наприклад,
"Нутрилак антирефлюкс"). Густа їжа знижує перистальтику шлунка,
нормалізує його тонус. Показано збагачення дієти матері вітамінами групи В.
Призначення
дитині тіаміну всередину по 2 мг 2—3
рази на день або внутрішньом'язово 2,5 % розчин по 0,5—1 мл через день слід
чергувати з 5 % розчином піридоксину по 0,3—0,5 мл. Застосовують домперидон
(мотиліум) у разовій дозі 0,25—0,3 мг/кг на добу або цизаприд (препульсид,
координакс) по 0,2 мг/кг маси тіла за 15—20 хв до їди 3—4 рази на день. Застосовують розчин атропіну сульфату (1 : 1000) по 1 - 2
краплі 4-5 разів на день, розчин піпольфену 0,5% 0,2 мл внутрішньом'язово, а
також аміназин (0,025-0,1 г на добу в залежності від віку). При неефективності
консервативного лікування слід думати про наявність пілоростеноза або іншого
захворювання (кардіоспазм, діафрагмальна грижа тощо).
Пілоростеноз — це вада розвитку воротаря шлунка, що призводить до
його непрохідності. Це найчастіша вада розвитку травного каналу на 1-му році
життя, виявляють переважно в хлопчиків (у 5 разів частіше, ніж у дівчаток). У
15 % випадків ця патологія має спадковий характер, проте тип успадкування досі
не встановлено. Пілоростеноз діагностують у 4 випадках на 1000 пологів.
Дифузна
гіпертрофія і гіперплазія гладеньких міоцитів антрального відділу шлунка,
збільшення кількості сполучної тканини призводять до стовщення м'язового шару
воротаря і звуження його просвіту, що значно утруднює проходження їжі зі шлунка
в кишки. їжа затримується в шлунку, змішується з їжею, що надходить під час
наступного годування. Блювотні маси викидаються фонтаном, кількість їх
перевищує кількість їжі одноразового годування. Втрачаються рідина, хлоридна
кислота, калій. Настає зневоднення, порушення кислотно-основного стану в лужний
бік, виснаження.
Блювота з перших днів життя відзначається також при
вродженої непрохідності кишечника, але в цих випадках в блювотних масах можна
відзначити домішка жовчі. Остаточний діагноз встановлюють після
рентгенологічного дослідження шлунково-кишкового тракту з контрастним
речовиною.
Диференційно-діагностичні відмінності пилороспазма і
пілоростеноза наведені в таблиці, (за Н. В. Ланговим)
|
Ознаки
пилороспазма |
Ознаки
пілоростеноза |
|
Блювота з народження, часта |
Блювота з двотижневого віку,
рідкісна |
|
Частота блювоти коливається по
днях |
Частота блювоти більш постійна |
|
Блювота невеликою кількістю
блювотних мас |
Блювота великими кількостями
блювотних мас, «фонтаном» |
|
Запори, але іноді самостійний
стілець |
Майже завжди різкі запори |
|
Число сечовипускань зменшено
незначно |
Число сечовипускань різко зменшено
(близько 6 за добу) |
|
Шкіра не дуже бліда |
Різка блідість шкіри, складчастість
її, зморшки на лобі |
|
Перистальтика шлунка
спостерігається рідко |
Перистальтика шлунка
спостерігається часто, шлунок у вигляді пісочного годинника |
|
Дитина криклив |
Дитина більш спокійний |
|
Вага не змінюється або падає
помірно |
Вага різко падає |
|
Вага при вступі більше, ніж при
народженні |
Вага при вступі менше, ніж при
народженні |
Хронічні
розлади травлення (живлення) -поділяються на три типи: гіпотрофію (відстає маса від росту), паратрофію
(переважає маса над ростом), гіпостатуру (рівномірне відставання маси і росту).
Гіпотрофія – хронічні розлади живлення, які супроводжуються порушенням обміну
речовин, трофічних функцій організму, затримкою фізичного і психомоторного
розвитку дитини, зниженням імуно-логічної активності і толерантності до їжі.
Етіологія.
Аліментарні
фактори: кількісний дефіцит, незбалансованість харчування за окремими
інгредієнтами, порушення режиму. Інфекційні фактори: кишкові інфекції, сепсис,
отит, пневмонії та ін. Вроджені і
спадкові фактори: непереносимість лактози, целіакія, галактоземія,
муковісцидоз, вроджені вади серця, вовча паща, заяча губа, пілоростеноз та ін.
Порушення режиму і виховання дитини. При внутрішньоутробній гіпотрофії причиною
можуть бути геномні і хромосомні мутації, плацентарна недостатність, гіпоксія
плода, незбалансованість харчування вагітної, шкідливі звички (куріння,
алкоголізм, наркоманія), внутрішньоутробні інфекції.
Патогенез.
Недостатнє засвоєння їжі з різних причин веде до дефіциту енергії. Організм
викорис-товує запаси жиру, вуглеводів, білків. Спочатку використовується депо
жиру (зменшується підшкірна жирова клітковина), депо глікогену (особливо
зменшуються запаси глікогену в печінці та інших органах), а потім розпадаються
білки. Страждає антитоксична, дезамінуюча, глікогенсинтезуюча,
протромбінсинтезуюча функції печінки, виникають дистрофічні зміни всіх органів
і систем. В зв’язку з цим, спостерігаються порушення діяльності ЦНС ( коркова
гіпорефлексія, пригнічення харчового центру, дисфункція підкоркових утворів),
імунної системи (пригнічення клітинної і гуморальної ланок імунітету, а також
неспецифічних факторів захисту), серцево-судинної системи (міокардіодистрофія),
ендокринної системи (плюригландуральна недостатність). Дистрофічні зміни
органів травлення призводять до атрофії ворсинок кишечника, знижен-ня кількості
ферментів, в тяжких випадках розвивається синдром набутої целіакії. Виникає
гіповітаміноз, недостатність гормонів, порушуються всі види обміну речовин.
Класифікація.
За походженням: пренатальне, пост-натальне,
змішане.
За етіологією: екзогенна (аліментарна, інфекційна, токсична та ін.);
ендогенна (хромосомні хвороби, ензимопатії, імунодефіцит, нейро-ендокринна
пато-логія та ін.).
За ступінем тяжкості: перший, другий, третій.
За періодом: початковий, прогресування, стабілізації,
реконвалесценції.
Клінічні прояви.
Пренатальна
гіпотрофія характеризується витонченням підшкірної жирової клітковини, збільшенням
шкірних складок на шиї, кінці-вках, біля суглобів, гіподинамією, гіпотонією,
збіль-шенням розмірів головки більше ніж на 4 см від параметрів грудної клітки,
зниженням масо-росто-вого індексу (норма 60). При першому ступені гіпо-трофії
індекс складає 59-55, при другому ступені – 55-50, при третьому ступені індекс
менше 50.
Постнатальна
гіпотрофія характеризується синдромом трофічних порушень (дефіцит маси, в мен-шій
мірі довжини; диспропорційність – зниження індексу Чуліцької, Ерісмана;
трофічні зміни шкіри – зниження еластичності, полігіповітаміноз; послідовне
витончення підшкірно-жирового шару на животі, тулубі, кінцівках, обличчі;
зниження тургору і атрофія м’язів), синдромом функціональних змін стану ЦНС
(порушення емоційного тонусу, порушення нервово-рефлекторної збудливості,
м’язова гіпотонія і дистонія, гіпорефлексія, порушення сну, терморегуляції,
відставання в психомоторному розвитку), синдромом зниженої харчової
толерантності (знижений апетит, порушення типу вагової кривої, зригування,
блювання, нестійкі випорожнення, зниження ферментативної функції), синдромом
зниже-ної імунобіологічної реактивності (схильність до частих інфекційних
захворювань, вторинний імунодефіцит).
Гіпотрофію 1 ступеня діагностують
тільки під час огляду і обстеження дитини. Загальний стан її залишається
задовільним і батьки не звертають уваги на незначні прояви хвороби:
•
з боку ЦНС спостерігають збудження, неспокій, поганий
сон,
•
апетит збережений або підвищений, проявляється жадібністю
до їжі,
•
шкіра гладенька, еластична, бліда, тургор тканин
знижений,
•
підшкірна жирова клітковина відсутня на животі, шкірна
складка на рівні пупка -0,8-1,0 см,
•
може спостерігатись схильність до закрепу („голодні"
випорожнення)
• маса тіла зменшується на
11-20%, крива збільшення маси тіла ущільнена.
Гіпотрофія 2 ступеня
характеризується вираженими змінами всіх органів і систем:
•
зниження емоційного тонусу, активності дитини, адинамія,
затримка розвитку психомоторних функцій і мови,
•
апетит знижений, шкіра бліда, суха, спостерігають її
лущення,
•
тургор і еластичність тканин значно знижені,
•
підшкірна жирова клітковина збережена на обличчі, але
чітко зменшена або відсутня на животі і кінцівках, шкірна складка на рівні
пупка -0,4-0,5 см,
•
змінюється характер випорожнень, вони стають мізерними,
знебарвленими, з грудочками й гнильним запахом або часті, рідкі, зеленого
забарвлення і з великою кількістю слизу, неперетравленої клітковини.,
• дефіцит маси тіла
становить 20-30%,
•
зміни з боку внутрішніх органів: коливання температури
тіла на 10С протягом доби, постійно холодні кінцівки, аритмічне
дихання, тахіпное, тони серця глухі, схильність до тахікардії і гіпотонії,
збільшена печінка,
•
толерантність до їжі знижена, у разі насильного годування
виникає блювання,
•
імунітет знижений, часті захворювання.
Гіпотрофія 3 ступеню (атрофія) - крайній
ступень виснаження дітей раннього віку. Значне порушення загального стану
дитини:
•
з боку ЦНС різке гальмування, спостерігають сонливість,
дратливість, відсутність реакції на оточуюче середовище,
•
повна анорексія,
•
шкіра бліда, сіруватого кольору, суха, лущиться,
еластичність втрачена, складки не розправляються,
•
тургор тканин повністю втрачений, м'язовий тонус
знижений, інколи гіпертонус,
•
слизові оболонки ротової порожнини, кон'юнктива ока
стають сухими, яскравими, в кутах рота тріщини,
•
підшкірна жирова клітковина відсутня на тілі, кінцівках і
на обличчі (відсутність грудочок Біша), складка шкіри на рівні пупка - до 0,2
см,
•
дефіцит маси тіла понад 30%,
•
дихання поверхневе, спостерігається апное,
•
живіт збільшений у розмірах (внаслідок метеоризму), через
стоншену передню стінку видно петлі кишок, печінка і селезінка збільшені,
закреп чергується з рідкими випорожненнями,
•
гіпотермія, дитина легко охолоджується до 32-34 0С,
її кінцівки завжди холодні,
•
дисбактеріоз 2-3 ступеня.
Лікування
Госпіталізація дитини з
гіпотрофією 2-3 ступеня. Призначення дієти з проведенням корекції харчування і
врахуванням толерантності до їжі. Використовують принцип „омолоджування"
дієти, тобто дитину годують частіше, ніж треба у його віці. Початкова кількість
їжі не повинна перевищувати 1/2 - 1/3 належного. Об'єм і енергетичну цінність
розраховують на фактичну масу тіла дитини, поступово переходять до розрахунку
на належну масу тіла. Застосовують двофазовий метод харчування: в першій фазі
встановлюють толерантність дитини до їжі, друга фаза допускає поступове
кількісне і якісне розширення дієти. Парентеральне харчуваня з метою
забезпечення організму енергією, білками, усунення порушення кислотно-
основного стану.
Дієтотерапія: при гіпотрофії І ст.
біл-ки, вуглеводи розраховують на належну масу, жири – на приблизно належну
(фактична маса + 20 %); при гіпотрофії ІІ ст. білки і вуглеводи розраховують на
приблизно належну масу, жири – на фактичну; при ІІІ ст. гіпотрофії всі
інгредієнти розраховують тільки на фактичну масу. Кількість їжі, якої не
вистачає, поповнюють рідиною (чай, глюкоза, регідрон). Цей період вивчення
толерантності до їжі подовжується 1-3 дні при гіпотрофії І ст., 6-7 днів при гіпотрофії
ІІ ст., 10-14 днів при гіпотрофії ІІІ ст. Добовий об’єм їжі при гіпотрофії І
ст. – повний, при гіпотрофії ІІ ст. – 2/3 від належного, при гіпотрофії ІІІ ст.
– 1/2 від належного. При гіпотрофії ІІ-ІІІ ст. проводять парентеральне
харчування (10 % глюкоза, альвезин або левамін, інфезол, амінон, інтраліпід або
ліпофун-дин). Поступово кількість їжі збільшують до необхідної за віком. На
другому етапі лікування при гіпо-трофії І ст. білки, вуглеводи і жири
розраховують на належну масу, при гіпотрофії ІІ ст, білки, вуглеводи-на
належну, жири спочатку на приблизно належну, потім на належну, при ІІІ ст.
білки, вуглеводи і жири на приблизно належну, а потім на належну. Показані
ферментні препарати (панкреатин, фестал, мезим-форте, панзинорм), вітаміни
(аевіт, С, групи В), пробіотики ( біфідумбактерин, лактобактерин, лінекс,
йогурт, біфіформ та ін.), стимулятори обміну речовин (апілак, метилураціл,
пентоксил, оротат калію, АТФ, АТФ-лонг, кокарбоксилаза, мілдронат, кобаламід та
ін.). Призначають адаптогени (настій
женьшеню, лимонника, елеутерокока, левзеї, пантокрину, золотого кореня та ін.). Гормонотерапія для
поліпшення засвоєння вуглеводів, білків, нормалізації обміну речовин, зниження
ацидозу.
Паратрофія
Паратрофія – хронічні розлади живлення, які характеризуються порушенням обміну
речовин, надлишкової маси тіла і збільшенням гідрофільності тканин.
Етіологія: незбалансоване
харчування, переїдання, ендокринні та нейроендокринні порушення.
Патогенез: надлишкове споживання
їжі стимулює і збільшує апетит. Збільшується підшкірно-жирова клітковина,
виникає порушення обміну речовин і спостерігається дистрофія органів і тканин.
При вуглеводному переїданні виникає дефіцит білків і жирів, збільшується
гідрофільність тканин і пригнічується реактивність організму. Надлишок жиру в
дієті знижує засвоєння білків, виникає ацидоз, збільшується кількість аміаку,
кетонових тіл в крові і сечі, порушується електролітний обмін. Патологічні
зміни функції гіпоталамо-гіпофізарно-надниркової системи призводять до змін
водно-електролітного обміну, а також гормональних і ферментативних порушень.
Класифікація: ліпоматозна і
ліпоматозно-пастозна форми.
Клінічні прояви: надлишок
маси тіла, виражений підшкірно-жировий шар, блідий колір шкіри і слизових,
ознаки гіповітамінозу, знижений або нормальний тургор, симптоми збільшеної
гідрофільності тканин. При ліпоматозно-пастозній формі всі ознаки більш
виражені, крім того, може бути субфебрилітет, вегетосудинна дисфункція і прояви
діенцефальних розладів. Лабораторні
ознаки: анемія, гіперліпідемія, гіперхолестеринемія.
Лікування. Дієтотерапія: I етап розвантаження (виключають пригодовування, дитина
отримує тільки грудне молоко або суміш), ІІ етап (поступово вводять
пригодовування), ІІІ етап мінімально оптимальної дієти (білки рахують на
фактичну масу, жири, вуглеводи і калорії на належну масу). Показані масаж, гімнастика, ванни, душ, прогулянки на
свіжому повітрі, лікування анемії і гіповітамінозу.
Гіпостатура
Гіпостатура – хронічні розлади живлення, які характеризуються рівномірним
відставанням в рос-ті і масі тіла.
Етіологія: вроджені вади
серця, вади ЦНС, ендокринна патологія, генетичні фактори.
Патогенез: вроджені вади або
ендокринна патологія викликає порушення трофіки всіх органів і тканин. Виникає
рівномірне відставання росту і маси тіла. Показана консультація ендокринолога.
Лікування: комплексне лікування
основного захворювання, показані масаж, лікувальні ванни, ферментні препарати,
вітаміни, стимулятори обміну речовин, адаптогени, пре- і пробіотики.
Коментарі
Дописати коментар