Лекція №3 Група 4 А лс Викладач Кіон О. І. Предмет Педіатрія Дата 20.09.2021 Тема Захворювання ендокринної системи. Цукровий діабет. Захворювання щитоподібної залози. Гіпотиреоз.

 

Лекція №3

Група 4 А лс

Викладач	Кіон О. І.
Предмет	Педіатрія
Дата	20.09.2021
Тема	Захворювання ендокринної системи. Цукровий діабет. Захворювання щитоподібної залози. Гіпотиреоз.

 

План лекції:

1.             Цукровий діабет. Характеристика захворювання. Етіологія, патогенез, клінічна картина. Глюкозурія, гіперглікемія. Перебіг захворювання, його форми. Ускладнення.

2.             Причини та симптоми гіперглікемічної коми, гіпоглікемічної коми.

3.             Лікування хворих на цукровий діабет (правильне харчування, інсулінотерапія, дотримання режиму). Невідкладна медична допомога в разі передкоматозного та коматозного станів.

4.             Диспансерний нагляд. Виявлення латентних форм. Санаторно-курортне лікування. Профілактика.

5.             Уявлення про захворювання щитоподібної залози. Гіпотиреоз. Етіологія. Патогенез. Природжений і набутий гіпотиреоз. Клінічні прояви. Розпізнавання гіпотиреозу в перші місяці життя дитини. Лікування. Прогноз.

 

Цукровий діабет - поширене захворювання. В усьому світі страждають на цукровий діабет 100 млн чоловік, кількість хворих швидко збільшується. В Україні кількість хворих на цукровий діабет становить 1 млн чоловік. Хворі на ІЗЦД складають приблизно 12-15% усіх хворих на цукровий діабет і майже 100% тих, які захворіли в дитинстві.

В Україні показники захворюваності на цукровий діабет серед дітей, у порівнянні іншими країнами світу, оцінюються як середні ( 7-19 на 100 000 на рік). Найвищі показники реєструються в Скандинавських країнах ( більше ніж 20 на 100 000 на рік), а найнижчі - в Чилі, Мексиці, Китаї ( менше ніж на 100 000 на рік).

1.Цукровий діабет - ендокринне захворювання,при якому порушуються всі види обміну речовин (вуглеводний, жировий, білковий). Це стан хронічної гіперглікемії, тобто підвищеної концентрації цукру в крові. Головним чинником, який керує усіма видами обміну в організмі людини, є гормон підшлункової залози - інсулін. Причиною порушень процесів обміну у хворих на цукровий діабет є нестача або відсутність інсуліну, головною функцією якого є зниження рівня глюкози в крові. Цукровий діабет - захворювання поліетіологічне. Існують різні концепції механізмів розвитку цукрового діабету, а саме: травмування, ушкодження бета - клітин підшлункової залози або зниження їх функціональної активності; порушення ЦНС, функції залоз внутрішньої секреції, що керують діяльністю підшлункової залози. Виходячи з цих 2 механізмів розвитку цукрового діабету, можна визначити чинники, що сприяють розвиткові захворювання:

Причини :

1.      Спадковість  Цукровий діабет - спадкове захворювання.  Передача його можлива як за домінантними, так і за рецесивним типом, але в розвитку ІЗЦД провідне значення має поєднання генетичних і зовнішніх чинників. Генетична схильність реалізується за наявності провокуючих чинників - генетично доведено, що цукровий діабет може успадковуватися в поколіннях однієї родини.

2.       Провокуючи чинники:

1.                  Інфекції - найчастіше це віруси, які мають спільність з бета - клітинами підшлункової залози.

2.                  Інтоксикації - різні токсичні речовини можуть уражати бета - клітини підшлункової залози. До них належать нітрати, нітрити, пестициди, гербіциди, консерванти.

3.                  Стан харчування - на розвиток діабету впливають ожиріння, білкове голодування, зловживання алкоголем, паління, незбалансоване харчування.

4.                  Важкий і тривалий стрес - смерть близької людини, опіки, хірургічні втручання, сильні хвилювання.

5.                  Фізичне навантаження, травма

6.                  Відсутність фізичної активності

7.                  Запальні та пухлинні ураження підшлункової залози

8.                  Ендокринні порушення в організмі, під час яких підвищується рівень утворення білкових інгібіторів та антагоністів інсуліну

9.                  Лікарські препарати і гормони

Класифікація

За типом:

1. Інсулінозалежний тип у дітей

2.Інсулінонезалежний тип у дорослих

Клініка:

Предіабет - стан, коли діти скарг не пред'являють, глюкоза крові в нормі, з сечею глюкоза не виділяється. Діагностують предіабет за виявленням підвищеного вмісту глюкози в крові після цукрового навантаження. Такий стан часто супроводжує аліментарне ожиріння або інфекційну хворобу.

Латентний діабет супроводжується ендогенною глікемією, при цьому спостерігають приховане порушення жирового обміну.

Маніфестний діабет починається поступово або гостро, бурхливо. Діти скаржаться на сухість у роті, спрагу, часте сечовиділення, збільшену кількість добової сечі (до 3 - 5 л). Пелюшки у маленьких дітей стають твердими, а горщик - липким. Першими скаргами можуть бути слабкість, головний біль, підвищена втомлюваність, схуднення, сухість шкіри, свербіж. Іноді перше звертання до лікаря зумовлено захворюваннями шкіри - піодермією, фурункульозом, дерматитом.

Головними симптомами початкового періоду цукрового діабету є:

•                      поліурія,

•                      полідипсія,

•                      поліфагія

•                      втрата маси тіла, сухість та свербіння шкіри і слизових оболонок,

•                      гіперглікемія,

•                      глікозурія

Ці симптоми супроводжуються такими проявами: сухість шкіри і слизових оболонок, схуднення за гарного апетиту, загальна слабкість, головний біль, швидка втомлюваність дитини, піодермія, фурункульоз, поліурія супроводжується нічним енурезом/

Усі симптоми розвиваються через зневоднення організму, порушення всіх видів обміну. Якщо рівень глюкози в крові до 8,88 ммоль/л, нирки зворотно всмоктують глюкозу в крові і з сечею вона не виділяється. Якщо рівень глюкози в крові більший за 8,88 ммоль/л, нирки вже не всмоктують глюкозу в кров і вона виділяється з сечею. Організм прагне компенсувати втрату цукру, дитина починає багато їсти, але втрачає масу тіла, оскільки до клітин тканин глюкоза не потрапляє без інсуліну. Тому більшість клітин організму голодують і гинуть.

Під час об'єктивного обстеження хворих на діабет виявляють патологічні симптоми з боку різних органів і систем, а саме:

-          з боку шкіри - сухість, лущення на долонях і підошвах, на волосистій частині голови суха себорея, волосся втрачає блиск. Спостерігають свербіж шкіри і статевих органів, потім приєднується вторинна інфекція. Іноді на лобі, повіках, щоках, підборідді виникають червоні плями, які зумовлені розширенням капілярів.

-          з боку слизових оболонок - сухість слизової оболонки рота. Губ, подразнення в кута рота (гіповітаміноз). Язик сухий, темно - червоний, спостерігають стоматит, іноді випадають зуби

-          з боку травного тракту - нудота, блювання, зниження апетиту до анорексії, біль у животі, збільшення печінки, вона чутлива під час пальпації і тверда.

-          органи дихання уражаються рідко, але на тлі цукрового діабету часто діагностують туберкульоз

-          з боку серцево - судинної системи - тахікардія, рідше брадикардія, слабкість тонів серця, систолічний шум, акцент 2 тону над легеневою артерією. Зміни в міокарді визначаються на ЕКГ і пов'язані з порушенням калієвого обміну. Артеріальний тиск спочатку низький, а потім встановлюється на високих цифрах.

-          Спостерігають мікро - і макроангіопатії. Зменшується капілярна сітка, затримується кровообіг, з'являється схильність до набряків. Зміни в капілярах пов'язані з порушенням кислотно - основного стану - розвитком ацидозу

-          з боку нервово- психічної сфери - дратливість, послаблення пам'яті, плаксивість, головний біль, сонливість, зниження рефлексів, поліневрит

-          з боку очей -ретинопатія

Найхарактернішими симптомами є такі: глюкозурія, гіперглікемія, кетонемія і кетонурія, ацидоз (що менший вік дитини, то швидше виникають ацидоз і кетонемія)/

Діабет у новонароджених і немовлят зустрічається рідко і виявляється випадково. Характерні ознаки - низька маса тіла при народженні у доношених дітей, спрага, часте сечовипускання, шкірні ураження - дерматит, екзема, попрілості, спостерігають природжену катаракту і збільшення печінки. Захворювання у немовлят має важчий перебіг через поганий резерв глікогену та електролітів. До ускладнень цукрового діабету відносять:

Жирова інфільтрація печінки, ліподистрофія, затримка статевого розвитку, затримка росту, поліневрит, гіперглікемічна і гіпоглікемічна коми.

Лабораторна діагностика

1.      Біохімічний аналіз крові

2.       Визначення глюкози в крові і сечі

3.       Тест толерантності до глюкози

4.    Визначення ацетонових тіл і холестерину в крові

 

ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА ДІАГНОСТИКА КОМ ПРИ ЦУКРОВОМУ ДІАБЕТІ
ВИЗНАЧУВАНІ ПОКАЗНИКИ	ГІПОГЛІКЕМІЧНА КОМА	ГІПЕРГЛІКЕМІЧНА КОМА
Рухова активність	Збудження	Загальмованість
Органи дихання	Без особливостей	Глибоке, шумне
Серцево - судинна система	АТ в нормі або підвищений, пульс частий	АТ знижений, пульс частий, малого наповнення
Фізичний розвиток	Нормальний	Відставання
Система травлення	Відчуття голоду	Блювання, біль у животі, відмова від їжі
Система сечовиділення	Глюкози та ацетону в сечі немає	Рівень глюкози в сечі 20 г/л і більше, підвищений діурез, ацетон у сечі
Обмінні процеси організму	Рівень глюкози в крові знижений	Рівень глюкози в крові підвищений, зневоднення, кетоацидоз
Поведінка	Дратливість	Загальмованість
М'язова система	Судоми	Розслаблення
Очні симптоми	Зіниці розширені	Очі западають,тонус очних яблук знижений
Стан шкіри	Бліда, холодна, волога	Суха, на обличчі рум'янець
Притомність	Швидко втрачається	Втрачається повільно
Надання допомоги	Дитина повинна з'їсти 2 шматочки цукру або випити солодкого чаю з булкою (цукерки, сік, варення, солодка вода). Якщо покращення не настало, необхідно в/в ввести 20 - 40% розчин глюкози. Якщо дитина знепритомніла, їй уводять 1 мл глюкагону (1 мг), повторно його можна ввести через 5 - 10 хвилин	Збільшити дозу простого інсуліну, яку дитина отримує щодня, на 10% і робити ін'єкції простого інсуліну кожні 4 години доти, поки глюкоза в сечі не зменшиться до 0,4 г/л на добу і нижче, глюкоза в крові - до 11ммоль/л і нижче

 

Лікування

1. Лікування проводять постійно.

Показання до госпіталізації в ендокринологічне відділення:

•                     вперше виявлений ЦД за відсутності діабетичного кетоацидозу (ДКА) — для корекції лікування;

•                     декомпенсація ЦД, у т.ч. при супутніх хворобах, яка не коригується в ам­булаторних умовах;

•                     швидке прогресування хронічних ускладнень ЦД.

Показання до термінової госпіталізації у відділення або палату інтенсивної терапії:

•                     гострі ускладнення ЦД (кома);

•                     виражене зневоднення;

•                     приєднання інфекцій;

•                     порушення психіки дитини.

2. Дієтотерапія: дієта № 9.

—                      Харчування різноманітне, адаптоване за віком, відповідне до фізичної активності та режиму введення інсуліну.

—                      Споживати жири маленьким дітям не забороняється, але не бажане дітям старшого віку і підліткам. Якщо дитина захворіла на ЦД у ранньому віці, грудне вигодовування рекомендується подовжити щонайменше до шестимісячного віку.

—                      Добову енергетичну цінність їжі для дитини розраховують за формулою: 4187 кДж (1000 ккал) + 419 кДж (100 ккал) на кожен рік життя. З отриманої кількості вуглеводів має бути 50—55 %, жирів — 30 %, білків — 15—20 %.

Харчування - найважливіший чинник, який впливає на проведення інсулінотерапії. Для отримання ефективних результатів лікування необхідно розробити індивідуальну раціональну дієту. Дитині, якій проводять інсулінотерапію, необхідно харчуватися 6 разів на добу, з'їдати суворо визначену кількість їжі, у тому числі і вуглеводів.

Харчування має бути суворо збалансованим за кількістю білків, жирів, вуглеводів, містити достатню кількість вітамінів, мінеральних солей, мікроелементів, відповідати вікові, забезпечувати дитині нормальний ріст і життєдіяльність. Легкозасвоювані вуглеводи, які містяться в цукрі, медові, варенні, цукерках, тістечках, солодких водах, діабетикам протипоказані. Ці продукти призводять до різкого підвищення цукру в крові. Усі продукти поділяються на:

1)   хлібобулочні вироби -хліб, печиво,

2)    мучні та круп'яні -лапша, рис, гречка,

3)    фрукти і ягоди - яблука, грейпфрути, банан, гранат, кавун, віноград,

4)    рідкі молочні продукти -молоко, кефір, кисле молоко, вершки,

5)    овочі

Потрібно знати продукти, якими можна замінити той чи той продукт. Кількість продуктів, яка містить 10 - 12 г вуглеводів, відповідає 1 хлібній одиниці (ХО). Кількість ХО на добу залежать від віку і дози інсуліну, але в середньому дорівнює 12 - 18. На 1 ХО необхідно 2 ОД інсуліну короткої дії.

На тлі дієтотерапії діти, хворі на діабет 1 типу інсулінозалежний, протягом усього життя отримують інсулін. Медична сестра повинна навчити батьків, родичів і саму дитину робити ін'єкції. Для корекції дози інсуліну необхідно користуватися одноразовими інсуліновими шприцами. Кожним таким шприцом можна користуватися від 1 до 5 діб без стерилізації. Потім шприц потрібно викинути. Останнім часом з'явилися шприци - ручки для введення інсуліну. Вони називаються OptiPen, NovoPen, PlivaPen. Вони мають розмір авторучки і вже містять спеціальні набої з інсуліном: в 1 мл міститься 100 ОД інсуліну. Існують ручки для інсуліну короткої дії, пролонгованої дії та для суміші інсулінів.

3. Дозоване фізичне навантаження (ФН): ранкова гімнастика, дозована ходь­ба, ЛФК, заняття спортом тощо.

—                      ФН потребує коригування дієти і зменшення дози інсуліну короткої дії відповідно до енерговитрат.

—                      ФН рекомендується через 1—2 год після їди.

—                      До, під час і після ФН слід вимірювати рівень глюкози в крові.

—                      Протипоказане інтенсивне ФН при глікемії вище 12—14 ммоль/л, оскільки це може спровокувати розвиток кетоацидозу.

4. Інсулінотерапія.

Для лікування дітей і підлітків рекомендують тільки людські генно-інженерні інсуліни або інсулінові аналоги. Використовують препарати ультракороткої, короткої дії, середньої тривалості, тривалої дії та суміші інсулінів різної тривалості дії в різному співвідношенні.

Доза інсуліну для першої ін'єкції залежить від віку дитини і ступеня гіперглікемії:

•                     у дітей перших років життя — 0,5—1 ОД;

•                     у школярів — 2—4 ОД;

•                     у підлітків — 4—6 ОД.

Існує два способи лікування інсуліном: традиційна та інтенсифікована інсулінотерапія. Традиційна інсулінотерапія:

•           інсулін вводять 1 або 2 рази на добу (о 7 - й та 19 - й годині),

•           вводять інсулін короткої та подовженої дії, які можна змішувати в одному шприці

•           або вводять комбінований препарат інсуліну - суміш раніше приготованих інсулінів короткої і подовженої дії. Вони містять від 10 до 50 % інсуліну короткої дії і від 90 до 50% інсуліну подовженої дії. До цих видів інсуліну належать - інсулонг SPP, монотард МС, монотард НМ

•           у разі застосування традиційної інсулінотерапії дитина має споживати їжу 6 разів на добу: 7.30, 11, 14, 17, 19, 21 - ша години.

Інтенсифікована інсулінотерапія

Цей вид терапії нагадує природне, фізіологічне виділення інсуліну відповідно з їжею у здорової людини.

•           інтенсифіковану інсулінотерапію призначають тоді, коли потреба в інсуліні перебільшує 0,5 ОД на кг маси тіла,

•                     інсулін короткої дії вводять перед 3 основними споживаннями їжі, а інсулін подовженої дії - перед сном,

•            визначати вміст глюкози в крові потрібно 4 рази на добу, перед кожним уведенням інсуліну

Препарати людського інсуліну:

-          інсуліни короткої дії: актрапід НМ, хоморап, хумулін (Хумінсулін)

-          інсуліни подовженої дії: монотард НМ, протафан НМ, хомофан, ультратард НМ, хумулін ультралонг.

Надання допомоги у разі гіперглікемічної коми

1.                 Ввести внутрішньовенно струминно дозу інсуліну 0,1 ОД на 1кг маси тіла в ізотонічному розчині натрію хлориду.

2.                 Крапельно внутрішньовенно вводити фізіологічний розчин натрію гідлохлориду 200­300 мл.

3.                 Кожну годину вводити інсулін внутрішньовенно - 0,1 ОД на 1кг маси тіла, контролюючи рівень глікемії.

4.                 Якщо рівень глікемії знижується до 13-40 ммоль /л, дозу інсуліну зменшити до 0,05 ОД на 1кг. маси тіла.

5.                 У разі зниження рівня глікемії до 10-11 ммоль/л вводити інсулін підшкірно 0,1 ОД на 1 кг маси тіла кожні 3-4 год.

6.                 Щогодини проводити контроль вмісту глюкози в крові, рН крові., вимірювати артеріальний тиск.

7.                 Після введення першої дози інсуліну зробити промивання шлунка 5% теплим розчином натрію гідрокарбонату, провести катетеризацію сечового міхура.

8.                 Поставити клізму з теплим 4% розчином натрію гідрокарбонату.

9.                 Проводити оксигенотерапію - інгаляцію зволоженим киснем протягом 10-15 хв щогодини за допомогою апарата Боброва.

10.             Ввести підшкірно кордіамін або 10% розчин кофеїну в дозі 0,1мл на кожен рік життя. Наступні заходи:

11.             Через 6-8 год від початку коми у разі нормалізації вмісту глюкози в крові внутрішньовенно крапельно вводити 5% розчин глюкози - 200-500 мл, на кожні 100мл беремо 1 ОД інсуліну. Співвідношення на глюкозо-сольових розчинів 1:1.

12.             Для усунення ацидозу вволдити внутрішньовенно крапельно 4% розчин натрію гідрокарбонату - до 100мл на добу, контролюючи його показники кожні 2год.

13.             Призначити вітаміни групи В, серцеві глікозиди, препарати для стимуляції артеріального тиску.

14.             Протягом доби проводити очисні клізми з розчином натрію гідрокарбонату.

15.             Слід пам'ятати, що адекватна добова доза інсуліну після введення з коми становить 0,6 -0,8 ОД на 1кг маси тіла.

Надання допомоги у разі гіпоглікемічної коми

1.     Ввести внутрішньовенно струминно 20% розчин глюкози —40-50 мл з кокарбоксилазою - 8 мг на 1 кг маси тіла.

2.      Після цього налагодити внутрішньовенне крапельне введення 5% розчину глюкози - 300-500 мл до виведення з коми.

3.      На глюкозу, яку вводять крапельно, розрахувати інсулін - 1 ОД на 4г введеної глюкози.

4.      Підшкірно вводити 0,1% розчин адреналіну гідрохлориду -0,1мл через кожні 15 хв 3-4 ін'єкції.

5.      У разі важкого перебігу вводити внутрішньовенно гідрокортизон- 7-10 мг на 1 кг маси тіла та глюкагон - 0,5-1,0 мг на 1 кг маси тіла.

6.      Якщо є судоми, вводити внутрішньом"язово 0,5% розчин седуксену - 0,5-1 мг на 1 кг маси тіла, 25% розчин магнію сульфату - 0,2 мл. на 1кг маси тіла.

7.      Після опритомлення:

8.      Дати дитині солодкі напої.

9.      Для боротьби з набряком мозку призначити 20% манітол -2г на 1кг маси тіла або лазикс -2-3кг на 1 кг маси тіла.

Профілактику цукрового діабету медсестра проводить в напрямках: недопущення перегодовування дітей, своєчасне лікування ожиріння, санація вогнищ інфекції, раннє виявлення предіабетичних станів, латентних форм діабету, боротьба з інфекційними захворюваннями.

Диспансерне спостереження педіатра, ендокринолога пожиттєве. Дитину оглядають 1 раз на місяць (за потреби частіше). Контроль глюкози проводять 1 раз на місяць. Клінічні аналізи крові та сечі — 2 рази на рік. Оцінювання фізичного і статевого розвитку, інструментальні дослідження (реовазографія, ЕКГ), консультації офтальмолога, невропатолога, стоматолога — 1 раз на рік.

 

Гіпотиреоз — клінічний синдром, спричинений тривалим, стійким дефіцитом гормонів щитоподібної залози в організмі або зниженням їх біологічного ефекту на тканинному рівні.

Етіологія. Первинний гіпотироз виникає внаслідок природженої вади розвитку щитоподібної залози. Причиною цього можуть бути хвороби матері під час вагітності, приймання ліків, які пригнічують органогенез залози (йодиди, літій, кобальт, пропілтіоурацил, парааміносаліцилова кислота), інші порушення антенатального періоду. Рідше природжений гіпотироз є наслідком генетичного дефекту в синтезі тироїдних гормонів (авторецесивна хвороба). Первинний набутий гіпотироз розвивається після хірургічних втручань на щитоподібній залозі, запальних, автоімунних процесів, унаслідок впливу радіоактивних речовин.

Вторинний гіпотироз зазвичай є симптомом різних хвороб гіпоталамо-гіпофізарної системи.

Клініка (за віком):

У неонатальний період:

—  велика маса тіла новонародженої дитини (понад 3500 г);

—  тривала жовтяниця;

—  сухість, блідість шкіри;

—  щільні набряки на тильних поверхнях кисті, ступнів, у надключичних ямках;

—   набряки обличчя;

—   напіврозкритий рот, збільшені язик і губи;

—   грубий, низького тембру голос під час плачу;

—   ознаки недорозвитку новонародженого при доношеній вагітності;

—   пізнє відпадання пупкового канатика, повільне загоєння пупкової ранки;

—   слабкий смоктальний рефлекс;

—  уповільненість рухів, рефлексів;

—               пізнє відходження меконію.

У дітей віком після 3 міс. :

—   затримка психомоторного розвитку;

—   пізнє закриття тім'ячка;

—   метеоризм, закрепи;

—   сухість, блідість шкіри;

—  ламке, сухе волосся;

—   холодні кисті, ступні;

—   широке запале перенісся;

—   пізнє прорізування і заміна зубів;

—   артеріальна гіпотензія, гіпертрофія м'язів, можливі судоми;

—                затримка росту (тирогенний нанізм).

У підлітків:

—   зниження інтелекту різного ступеня;

—   затримка росту (тирогенний нанізм);

—   затримка або випередження статевого розвитку;

—   сухість, блідість шкіри;

—  ламке, сухе волосся;

—   набряки обличчя, кінцівок, язика;

—   брадикардія.

Діагностика:

а) обов'язкові:

—   загальний аналіз крові: анемія, іноді збільшення ШОЕ;

—   підвищений рівень холестерину, (3-ліпопротещів у крові;

—    ЕКГ: синусова брадикардія (у перші місяці життя пульс може бути нормальної частоти), зниження вольтажу зубців, уповільнення провідності, подовження систоли.

—                Спостереження щитоподібної залози при УЗД

—    Гормональна діагностика (має здійснюватися високочутливими наборами).

—    При субклінічному гіпотирозі: підвищення рівня тиротропного гормону (ТТГ) (вище за 2,5 МО/л, але не вище як 10 МО/л) при нормальному рівні тироксину (Т₄) і відсутності клінічної симптоматики.

—   При маніфестному гіпотирозі — підвищення ТТГ вище як 10 МО/л і зниження Т₄;

—   При вторинному гіпотирозі рівень ТТГ у межах норми або знижений, Т₄ знижений.

—     За необхідності проведення диференціальної діагностики первинного і вторинного гіпотирозу застосовують пробу з тироліберином: досліджують рівень ТТГ перед і через ЗО хв після внутрішньовенного введення препарату. При первинному гіпотирозі — ТТГ підвищується більше як на 25 МО/л, при вторинному — залишається на попередньому рівні;

б) додаткові:

•      рентгенографія кистей: затримка "кісткового" віку, епіфізарний дизгенез;

•      для діагностики автоімунного тиро'ідиту (АІТ) як причини гіпотирозу: титр антитіл до тиропероксидази тироцитів (АТПО) або до мікросомальної фракції (АМФ) вищий верхньої межі норми у 2—3 рази;

•      аналіз крові на токсоплазмоз.

Лікування пожиттєве.

—    Замісна терапія препаратами тиро'щних гормонів (L-тироксин, трийодтиронін). Призначають одразу повну замісну дозу.

—    Контроль ТТГ (при первинному гіпотирозі) або Т₄ (при вторинному гіпо­тирозі) проводять: на етапі добору дози — 1 раз на місяць, надалі при досягненні компенсації (ТТГ 0,5—2,0 МО/л) — 1 раз на 6 міс.

—    Симптоматичне лікування анемії, енцефалопатії, поліневропатії тощо.

Диспансерне спостереження постійне. Ендокринолог веде спостере­ження за дітьми віком до 5 років — 1 раз на 3 міс., після 5 років — 1 раз на 6 міс. Рівні гормонів щитоподібної залози визначають 1 раз на рік. Проводять корекцію дози L-тироксину. Визначають кістковий вік (рентгенографія кистей), оцінюють фізичний та статевий розвиток, роблять ЕКГ, ЕхоКГ — 1 раз на рік.