Група 4 А сс Лекція №5 8 й семестр Викладач Кіон О. І. Предмет Медсестринство в педіатрії Дата 12.04.2021 Тема Невідкладна допомога на догоспітальному етапі та в стаціонарі.
Група 4 А сс
Лекція №5 8 й семестр
|
Викладач |
Кіон О. І. |
|
Предмет |
Медсестринство в
педіатрії |
|
Дата |
12.04.2021 |
|
Тема |
Невідкладна
допомога на догоспітальному етапі та в стаціонарі. |
1.
Написати опорний конспект в лекційний
зошит.
2.
Термін виконання: наступний день після
заняття за розкладом.
План
1.
Основні чинники, які сприяють виникненню судомного та
гіпертермічного синдромів. Механізм розвитку. Основні клінічні прояви.
Невідкладна допомога на догоспітальному етапі.
2.
Алергійний синдром (кропив’янка, набряк Квінке,
анафілактичний шок, сироваткова хвороба). Причини. Клінічні прояви.
Медсестринський процес. Надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі.
3.
Токсичний синдром. Кишковий токсикоз. Нейротоксикоз.
Причини, механізм виникнення. Клінічні прояви. Медсестринський процес. Надання
невідкладної допомоги.
4.
Коматозний синдром. Визначення поняття синдрому. Причини
виникнення. Клінічні прояви І, II, і III ступенів коми. Медсестринська
діагностика. Надання допомоги на догоспітальному етапі.
5.
Синдром стенозуючого ларинготрахеїту та астматичний стан.
Причини, механізм розвитку, клінічні прояви. Медсестринський процес.
Невідкладна допомога.
6.
Синдром недостатності кровообігу. Судинна недостатність.
Класифікація. Причини, механізм розвитку. Зомління, колапс. Надання
невідкладної допомоги.
7.
Синдром гострої ниркової недостатності Причини, механізм
розвитку. Клінічні прояви. Принципи надання невідкладної допомоги.
8.
Геморагічний синдром у дітей. Причини, механізм розвитку.
Симптоми. Невідкладна допомога. Роль медсестри в догляді за пацієнтами з
геморагічним синдромом.
9.
Гіпокальціємічний синдром. Причини, механізм розвитку.
Симптоматика. Невідкладна допомога.
Судомний синдром є частим
клінічним проявом ураження центральної нервової системи. Судоми - це мимовільні
скорочення м'язів, які з'являються раптово у вигляді нападів із втратою або без
втрати свідомості. Розрізняють тонічні, клонічні та клоніко- тонічні судоми,
генералізовані та локалізовані, епізодичні та рецидивуючі. Особливою різновидністю
судом є епілептифортні напади. Судоми виникають внаслідок органічного і
функціонального ураження нервової системи.
Клініка. Незалежно від етіології судом вони починаються раптово,
у більшості випадків з порушенням свідомості і втратою контакту з оточуючими.
Клонічні судоми проявляються короткотривалими скороченнями і розслабленнями
м'язів, які йдуть одні за одними. При тонічних судомах скорочення м'язів
тривале, що зумовлює вимушене положення тулуба, кінцівок. Клонічні судоми
виникають при подразненні кори головного мозку, тонічні - підкіркових ділянок.
Клонічні судоми починаються із скорочення м'язів обличчя з переходом на
кінцівки, далі з'являється шумне дихання, може бути прикус язика, пульс частий.
При тонічних судомах голова закидається, руки згинаються в ліктьових суглобах,
ноги витягуються, пульс сповільнюється. Стає рідшим дихання або спостерігають
навіть його коротку зупинку. Після закінчення нападу судом виникає глибокий
вдих і відновлюється свідомість.
Невідкладна терапія повинна бути направлена на швидке
зняття судом, попередження не - зворотних змін у ЦНС,які загрожують життю
хворого.
Допомога на догоспітальному етапі:
1.
Забезпечити прохідність дихальних шляхів - відсмоктати
слиз з ротової порожнини, дихальних шляхів.
2.
Забезпечити доступ свіжого повітря.
3.
Запобігати западанню язика.
4.
Оксигенотерапія, при неефективності легеневої вентиляції
переходять на дихання "рот в рот"; при відповідному оснащенні машини
швидкої допомоги - ШВЛ за допомогою апаратів.
5.
Введення протисудомних препаратів. Вони повинні діяти
швидко і мінімально порушувати життєво-важливі функції організму. Цим вимогам
відповідає седуксен (сибазон, реланіум, діазепам) - 0,5% розчин вводять в/в або
в/м у дозі 0,3-0,5 мг/кг маси тіла, швидкість введення - 1 мг за 1хв. Разова
доза не повинна перевищувати 10 г. При збереженні судом ін'єкцію можна
повторити через 15 хв.
6.
Для зменшення набряку мозку в/в або в/м необхідно ввести
1% розчин лазиксу (фуросеміду) в дозі 1-2 мг/кг маси за 1 раз.
7.
При підозрі на гіпокальціємію в/в або в/м вводять 10%
розчин кальцію глюконату із розрахунку 0,5-0,75 мг/кг маси.
8.
Контролювати АТ, частоту і ритм серцевих скорочень,
частоту дихання.
9.
Транспортувати хворого після припинення або зменшення
судом у горизонтальному положенні, голову повернути на бік. Госпіталізація у
відділ реанімації або палати інтенсивної терапії найближчого лікувального
закладу.
Допомога на госпітальному етапі:
1.
Підтримати прохідність дихальних шляхів: періодично
відсмоктувати слиз, харкотиння.
2.
Промити шлунок для попередження блювання, регургітації,
асфіксії.
3.
Оксигенотерапія. При неефективності самостійного дихання
переходять на ШВЛ за допомогою апаратів.
4.
При повторенні судом:
•
20% розчин натрію оксибутирату в/в повільно (для
попередження зупинки дихання) із розрахунку 100-150 мг/кг маси на добу, добову
дозу розділяють на 2-3 введення. При неможливості ввести в/в, натрій
оксибутират вводять в/м.
•
барбітурати короткої дії (гексанал): ректально 10% розчин
у дозі 0,5 мг/кг маси;
в/м 5% розчин 25 мг/кг маси або 0,5 мг/кг маси до 5 років,
після 5 років - 15-20 мг/кг маси, але не більше 500 мг. Ефект наступає через
15-20 хв після введення препарату; в/в 1% розчин у дозі 10-15 мг/кг маси до 5
років, після 5 років - 15-20 мг/кг маси, але не більше 400 мг. Вводять повільно
до припинення судом. Гексенал протипоказаний при захворюваннях нирок і печінки.
Для попередження ваготонічної дії гексеналу попередньо
вводять в/в або в/м 0,1% розчин атропіну сульфату 0,05 мл на 1 рік життя.
5.
Дегідратаційна терапія необхідна, в першу чергу, при
ураженні стовбура мозку, що клінічно проявляється аритмією дихання та серцевої
діяльності, гіпотензією, постійним ністагмом.
•
ввести 25% розчин магнію сульфату в/в 0,2 мл/кг маси тіла
дітям до 1 року, а після 1 року - 1 мл на рік життя, але не більше 10 мг;
•
через 4 год. після першого введення можна повторно ввести
1% розчин лазиксу 1-2 мг/кг маси тіла;
•
після зменшення набряку стовбура мозку необхідно провести
діагностичну і лікувальну спинномозкову пункцію.
6.
Консультація невролога, окуліста.
7.
Після припинення судомного синдрому обстеження для
уточнення діагнозу:
•
електроенцефалографія, ультрасоноскопія та комп'ютерна
томографія, магніто-ядерний резонанс (залежно від віку дитини);
•
контроль за станом водно-електролітного обміну,
кислотно-лужної рівноваги, біохімічних констант гомеостазу.
Залежно від причини розвитку судом, особливостей
патогенезу, клініка судомного
синдрому може мати свої особливості, а звідси і
відповідне надання невідкладної допомоги
на догоспітальному та госпітальному етапах.
Судомний синдром при спазмофілії.
Діагностують частіше у віці від 4 міс до 1 року. Він
зумовлений підвищеною збудливістю
нервово-м'язового апарату внаслідок гіпокальціємії,
гіперфосфатемії і алкалозу.
Спазмофілія розвивається в кінці зими або на початку
весни, коли діти першого року життя починають більше отримувати природних
ультрафіолетових променів під час перебування на вулиці. Ця патологія
розвивається на тлі рахіту і функціональної слабкості паращитоподібних залоз.
Судоми провокуються фізичними подразненнями (одягання, роздягання дитини,
подразнення слизових зіва при огляді), плачем.
Клініка проявляється ларингоспазмом, карпопедальним
спазмом або еклампсією. Ларингоспазм: виникає утруднення вдиху, зупинка
дихання на декілька секунд, а далі - шумний видих. Шкіра стає блідою, в подальшому
- ціанотичною, з'являється холодний піт. При тривалому спазмі голосових зв'язок
(більше 30-40 хв) можлива втрата свідомості і клонічні судоми.
Карпопедальний спазм: спазм
м'язів китиць і стоп, при якому китиця набуває положення "руки
акушера", а стопа знаходиться у стані значного плантарного згинання. Він
може тривати години і дні. У разі тривалого спазму на тилі стоп може
розвиватися набряк. Болючість відсутня.
Еклампсія - найважчий прояв тетанії у
вигляді генералізованих клініко-тонічних судом із втратою свідомості. Їх
тривалість від декількох годин до декількох годин. Допомога на
догоспітальному етапі:
1.
Роздягти дитину, розпелинати, забезпечити надходження
свіжого повітря.
2.
При ларигноспазмі скропити холодною водою, натиснути на
корінь язика.
3.
При тривалому ларингоспазмі, зупинці дихання - ШВЛ,
оксигенотерапія.
4.
При еклампсії попередити западання язика.
5.
10% розчин кальцію глюконату в дозі 0.5-0.75 мг/кг маси
тіла на добу в/в або в/м.
6.
0,5% розчин седуксену (сибазон, реланіум, діазепам) - в/в
або в/м в дозі 0,3-0,5 мг/кг маси. Швидкість введення 1 мг за 1 хв.
7.
Госпіталізація хворого у відділ реанімації або в палату
інтенсивної терапії.
Допомога на госпітальному етапі:
1.
Аеротерапія, при необхідності оксигенотерапія.
2.
Забір крові із вени на визначення вмісту кальцію,
фосфору, лужної фосфатази, глюкози.
3.
Огляд невролога, окуліста (очне дно).
4.
Забезпечити повний спокій.
5.
Відкорегувати харчування дитини (обмежити коров'яче,
козяче молоко, перевести за декілька днів на кисломолочне та адаптовані суміші,
поступово ввести фізіологічні прикорми); давати пити рідину (чай, воду, овочеві
відвари), підкислену хлористоводневою або лимонною кислотою.
6.
При повторенні судом:
•
10% розчин кальцію глюконату 1,0-1,5 мл/кг маси на добу
в/в або в/м у 2-3 прийоми в/в крапельно вводять на 5% розчині глюкози в
співвідношенні 1:5;
•
20% розчин натрію оксибутирату у дозі 50 мг/кг маси в/в
повільно струминно.
7.
Після припинення судом через рот призначають 10% розчин
кальцію хлориду або кальцію глюконату по 1чайній ложці 4-6 разів на добу
протягом 2-3 тиж.
8.
При нормалізації рівня кальцію в сироватці крові (через
3-5 днів) призначають вітамін Д, доза залежить від ступеня важкості рахіту, та
лимонно - кислу суміш (лимонна кислота та лимонно - кислий натрій у
співвідношенні 2:1), в 10% розчині по 1 чайній ложці 3-4 рази на день, 7-10
днів. Остання покращує резорбцію кальцію з кишок.
Під гіпертермією розуміють підвищення температури тіла
понад 380С, ректальної - понад 38,50С. Гіпертермія
виникає при дискоординації теплопродукції і тепловіддачі інфекційного або
неінфекційного походження. Залежно від патогенезу розвитку лихоманки
розрізняють наступні клінічні форми: метаболічну, регуляторну, бактеріальну,
вірусну, злоякісну, інфузійну.
Виділяють 3 стадії гіпертермічного синдрому: легка -
підвищення температури тіла до 39,50С; середньої тяжкості - до 400С,
без судом; тяжка - понад 400С з судомами. Чим
менший вік дитини, тим небезпечніше для неї підвищення
температури тіла до високих цифр: швидко розвивається порушення обміну речовин,
набряк мозку, втрата рідини з кров'яного русла і перехід її в клітини. Клініка.
При метаболічній гіпертермії температура тіла наростає
поступово, мерзлякуватість відсутня. Шкіра суха. звичайного кольору, може бути
рожевою; тахікардія, тахіпное. Термоасиметрія не характерна.
Бактеріальна лихоманка: мерзлякуватість, шкіра
гіперемійована, може бути ціанотична, волога, підвищена пітливість Ціаноз
слизових оболонок. Тахікардія, тахіпное, підвищення артеріального тиску,
кінцівки холодні. Може бути підвищення температури тіла в окремі години доби.
Гіпертермія при ГРВІ (грип, аденовірусна інфекція та
інші): блідість та мармуровість шкіри, акроціаноз, похолодіння кінцівок,
загальний неспокій, здригання, гіперестезія, підвищення рефлексів,
артеріального тиску, тахікардія, тахіпное. На висоті гіпертермії у дітей
раннього віку можуть виникати судоми. Підвищення температури тіла розвивається
одночасно із симптомами основного захворювання або може передувати їм.
Допомога на догоспітальному етапі
1.
Розгорнути пелюшки, зняти зайвий одяг.
2.
Для зменшення теплопродукції - у віці від 2 до 10 років
внутрішньом'язово ввести 50% (25%) розчин анальгіну 0,1 (0,2 мл на рік життя на
ін'єкцію. не більше 1 мл. Дітям до 1 року - 50% розчин анальгіну вводять із
розрахунку 0,01 мл/кг маси, разова доза. Ін'єкції можна повторювати через 8
год.
3.
Для збільшення тепловіддачі - фізичні методи охолодження:
•
розтирання шкіри водно-спиртово-оцтовою сумішшю, до
складу якої входять вода, 40% розчин спирту, 9% розчин оцту в пропорції 1:1:1;
•
холод на ділянки проекції магістральних судин (судин шиї,
скроней, пахові ділянки);
•
зрошення слизової кишечника рідиною при температурі 180С
(вода, відвари трав, фізіологічний розчин).
4.
Для зняття спазму периферичних судин підвищення
тепловіддачі, внутрішньом'язово
ввести: 1% розчин дибазолу 0,1 мг/кг маси тіла або 1%
розчин нікотинової кислоти 0,5 мг/кг маси тіла.
Допомога на госпітальному етапі
1.
Оксигенотерапія через маску або носові катетери 40%
зволоженим киснем.
2.
2,4% розчином еуфіліну 2-3 мг/кг маси тіла (або 0,1 мл/кг
маси) на 10% розчині глюкози (20-30 мл) внутрішньовенно повільно.
3.
При гіпертермії на тлі централізації кровообігу - 0,25 %
розчин дроперидолу 0,25 мг/кг маси, але не більше 15 мг внутрішньом'язово або
внутрішньовенно.
4.
При розвитку сопора: 3% розчин преднізолону 1-2 мг/кг
маси внутрішньовенно на 20 мл 10% розчину глюкози.
5.
При загрозі розвитку судом: внутрішньовенно 0,5% розчин
сибазону (седуксену, реланіуму, діазепаму) в дозі 0,3-0,5 мг/кг маси або 20%
розчин оксибутирату 100 мг/кг маси на добу, на одну ін'єкцію 1/3 або 1/4
добової дози внутрішньом'язово або внутрішньовенно (повільно!).
6.
При необхідності можна продовжувати охолодження фізичними
методами (холод на проекцію магістральних судин, зрошення слизової кишок).
Поствакцинальні алергічні реакції.
Виникають у дітей із спадковою і конституційною схильністю до алергічних
захворювань. Реакція на щеплення може бути місцевою (гіперемія, набряк у місці
ін'екції, інфільтрат, холодний абсцесс, некроз м'яких тканин, алергічна
висипка, регіонарний лімфаденіт) і загальною (анафілактичний шок, сироваткова
хвороба, кропивниця, набряк Квінке, гіпертермічний, судомний, геморагічний і
астматичний синдроми, гостра серцево-судинна недостатність). Поствакцинальні
ускладнення можуть виникати як після першого так і при повторних щепленнях.
Клініка залежить від місцевої чи загальної реакції.
Місцеву реакцію можуть спостерігати через 1-2 год після щеплення і досягати
максимуму на другу добу. Клінічні прояви реакції загального типу носять
органно-синдромний характер.
Першими проявами сироваткової хвороби є місцева реакція в
ділянці введення сироватки. Пізніше виникають загальні прояви: підвищення
температури тіла, поліморфна висипка, набряки, системна поліаденія, збудження
або пригнічення, судоми, тахікардія, ознаки колапсу.
Загальні поствакцинальні реакції часто поєднуються з
місцевими. При порушенні правил асептики і антисептики можуть виникати на тлі
алергічних реакцій абсцеси, флегмона, токсикосептичний стан, остеомієліт тощо.
Допомога на догоспітальному етапі
1.
Припинити поступлення вакцини або сироватки.
2.
Антигістамінні препарати внутрішньом'язово,
внутрішньовенно струминно (супрастин 1-2 мг/кг на добу, тавегіл 0,05 мг/кг на
добу).
3.
10% розчин кальцію глюконату через рот або
внутрішньовенно струминно 1 мл на 1 рік життяя.
4.
У тяжких випадках глюкокортикоїди 2-5 мг/кг (за
преднізолоном) внутрішньовенно струминно або внутрішньом'язово.
5.
Після надання допомоги і при покращенні стану хворого
(зменшення судом, дихальної недостатності тощо) показан госпіталізація.
Допомога на госпітальному етапі
1.
Повторне введення антигістамінних препаратів
внутрішньовенно струминно або внутрішньом'язово (супрастин 1-2 мг/кг маси).
2.
Повторне введення глюкокортикоїдів у разовій дозі 2-5
мг/кг маси (за преднізолоном) внутрішньовенно струминно, внутрішньом'язово.
3.
Оксигенотерапія.
4.
Посиндромна терапія:
•
при судомах: 20% розчин натрію оксибутирату 50-100 мг/кг
маси внутрішньовенно струминно повільно на 20 мл 10% розчину глюкози або 0,5%
розчину седуксену 0,1 мл/кг маси разовою дозою внутрішньовенно;
•
при набряковому синдромі: 1% розчин лазиксу 1-3 мг/кг
маси на добу внутрішньом'язово або внутрішньовнно струминно; манітол 1 -3 г/кг
маси на добу (у вигляді 15% розчину) внутрішньовенно крапельно;
•
при серцевій недостатності: розчин корглікону 0,06% або
строфантину 0,05% 0,01-0,015 мл/кг маси внутрішньовенно струминно на 10-20 мл
ізотонічного розчину натрію хлориду;
•
при стенозі гортані: інгаляції з проти набряковою сумішшю
розчином ефедрину 5% - 1мл, адреналіном 0,1 % - 1 мл, дипразином 2,5% - 1 мл,
гідрокортизоном 2,5% - 1 мл, натрієм гідрокарбонату 3% - 6 мл: на одну
інгаляцію 2 мл суміші, внутрішньом'язево лазикс 1% розчин 1-3 мг/кг маси; 2,4%
розчин еуфіліну гідрохлориду 0,1 мл/кг внутрішньовенно крапельно на 50-100 мл
ізотонічного розчину натрію хлориду.
Анафілактичний шок. Вид
алергічної реакції негайного типу, яка виникає при повторному введенні в
організм алергену. Анафілактичний шок може виникати при введенні лікарських і
профілактичних препаратів, харчових продуктів, укусах комах
Клініка. Відчуття жару, стиснення за грудиною, біль у
животі, в ділянці серця, утруднене дихання, відчуття нестачі повітря, млявість,
запаморочення, поліморфна алергічна висипка, різка блідість, гіпотонія, судоми,
втрата свідомості. У важких випадках - раптова втрата свідомості на тлі дихальної,
судинної і наднирникової недостатності.
Допомога на догоспітальному етапі
1.
Припинити поступлення в організм алергену.
2.
Покласти дитину на бік, звільнити гумовим балончиком або
марлевою серветкою ротоглотку, носові ходи від слизу і харкотиння.
3.
Доступ свіжого повітря, оксигенотерапія.
4.
Обколоти місце введення алергену 0,1% розчином адреналіну
гідрохлориду
або 1% розчином мезатону, розведеного в 3-5 мл
ізотонічного розчину натрію хлориду.
5.
Накласти (якщо можливо) джгут проксимальніше місця
введення алергену на 20-30 хв.
6.
Підшкірно в різні ділянки через кожні 10-15 хв вводити
0,2-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну гідрохлориду до виведення із шоку.
7.
Глюкокортикоїди внутрішньом'язово, внутрішньовенно
струминно 2-5 мг/кг маси (за преднізолоном).
8.
Антигістамінні препарати внутрішньом'язово,
внутрішньовенно струминно (супрастин 1-2 мг/кг маси на добу, тавегіл 0,05 мг/кг
маси на добу).
9.
При покращенні стану хворого (зменшення судом, покращення
дихання) госпіталізація в реанімаційне відділення.
Допомога на госпітальному етапі
1.
Відсмоктати електровідсмоктувачем слиз з дихальних
шляхів.
2.
Фіксація язика, оксигенотерапія.
3.
При неефективному диханні - ШВЛ.
4.
Продовження введення внутрішньовенно і внутрішньом'язово
глюкокортикоїдів (2-5 мг/кг маси на добу за преднізолоном), підшкірно 0,1%
розчин адреналіну гідрохлориду 0,2-0,5 мл.
5.
Панангін 0,1 мл/кг маси (разова доза) внутрішньовенно
струминно на 5 мл 5% розчину глюкози.
6.
Внутрішньовенно крапельно 5% розчин глюкози, ізотонічний
розчин натрію хлориду 10 мл/кг маси.
7.
При гіпотензії внутрішньовенно крапельно 0,2 % розчин
норадреналіну гідрохлориду 0,1% мл/рік життя в 100 мл 5% розчину глюкози.
8.
При збереженні артеріальної гіпотензії - 0,5% розчин
дофаміну 6-10 мкг/кг за 1 хв внутрішньовенно крапельно на 125 мл 5% розчину
глюкози або ізотонічного розчину натрію хлориду; вміст дофаміну в 1 мл розчину
становить 200 мкг.
9.
5% розчин аскорбінату натрію 0,2 мл/кг маси на 5 мл 5%
розчину глюкози внутрішньовенно струминно; кокарбоксилазу 5 мг/кг маси
внутрішньовенно струминно.
10.
Корглікон 0,06 % розчин або строфантин 0,05% розчин 0,01
мл/кг
разовою дозою на 10 мл 10% розчину глюкози
внутрішньовенно струминно повільно.
11.
При наявності бронхоспазму - 2,4 % розчин еуфіліну 0,1-
0,15 мл/кг маси на 10% розчині глюкози внутрішньовенно струминно повільно.
12.
При наростанні асфіксії - 15 розчин лазиксу 2 мг/кг маси
внутрішньовенно струминно.
13.
Протисудомні препарати: 20% розчин натрію оксибутирату
50-100 мг/кг маси разова доза на 10 мл 10% розчину глюкози внутрішньовенно
повільно струминно, 0,5 % розчин седуксену 0,1 мл/кг маси разова доза
внутрішньовенно на 5 мл 10% розчину глюкози.
Кишковий токсикоз. Рочинається
гостро: нудотою, різким переймоподібним болем у животі, частим багаторазовим
блюванням, пізніше приєднується пронос. Випорожнення часті, іноді водянисті,
пінисті, у разі шигельозу втрачають каловий характер, містять слиз і прожилки
крові; у разі сальмонельозу фекалії можуть нагадувати горохове пюре, при
ешерихіозі — випорожнення яскраво-жовтого, оранжевого або зеленого кольору.
Температура найчастіше підвищена, іноді висока. Внаслідок втрати води з
каловими масами та багаторазовим блюванням швидко розвивається ексикоз.
Клінічні прояви ексикозу залежать від того, яка втрата переважає: рідини чи
солей. Тому розрізняють 3 типи ексикозу: ізотонічний, коли втрата води і солей
рівномірна; вододефіцитний, коли переважає втрата води; соледефіцитний, коли
переважає втрата солей
Водночас з ексикозом розвиваються ознаки токсикозу:
неспокій, блідість шкіри із сіро- землистим відтінком, рефлекси знижені; іноді
відсутня больова реакція на ін'єкції, збудження або загальмованість; іноді
клоніко-тонічні судоми; симптоми порушення серцево- судинної системи:
тахікардія, слабкість серцевих тонів, ціаноз кінцівок, кінчика носа,
холодні кінцівки. Крім того, може виникати токсичне
дихання, часте, 60-80 на 1 хв, поверхневе, без пауз, без роздування крил носа,
збільшення і болючість печінки, олігурія, протеїнурія, ацетонурія, глюкозурія,
циліндрурія. У крові — анемія, нейтрофільний лейкоцитоз, моноцитоз.
Невідкладна медична допомога при кишковому токсикозі
1.
Негайно припинити
годування.
2.
Давати пити рідину по 1-2 чайні ложки через кожні 5-10 хв
(регідрон, ораліт, гастроліт, 3-5 % розчин глюкози, ізотонічний розчин хлориду
натрію, відвар родзинок, шипшини).
3.
Для боротьби з
ацидозом дитині потрібно дати за першу добу 100-120 мл 2 % розчину натрію
гідрокарбонату.
4.
Промити шлунок перевареною водою, 1-2 % розчином натрію
гідрокарбонату або ізотонічним розчином хлориду натрію кімнатної температури до
чистих промивних вод. Після промивання шлунка через зонд ввести в шлунок разову
дозу антибіотика (поліміксин М).
5.
Поставити очисну клізму, а потім — лікувальну з
антибактеріальними засобами.
6.
Провести інфузійну
терапію. Добова кількість рідини залежить від ступеня зневоднення і становить
при І ступені (втрата маси тіла від початкової до 5 %) 120-150 мл на 1 кг
маси тіла, при II ступені (втрата маси тіла від 5 до 10 % початкової)
150-170мл на 1 кг маси тіла, при III ступені (втрата маси тіла понад 10
%) - 170-200 мл на 1 кг маси тіла. Внутрішньовенно вводять 60-80 % від
розрахованої кількості рідини. Співвідношення 5-10 % розчину глюкози і сольових
розчинів залежить від типу зневоднення. У разі ізотонічного ексикозу це
співвідношення становить 1:1, вододефіцитного - 3:1, соледефіцитного - 2:3.
Крім глюкози і сольових розчинів, обов'язково вводять
внутрішньовенно краплинно реополіглюкін (8-10 мл на 1 кг маси тіла), гемодез,
альбумін. У першу годину рідину вводять зі швидкістю 20-25 крапель за 1 хв,
потім - не більше 14-16 крапель. На кожні 5 г глюкози необхідно ввести 1 ОД
інсуліну.
7.
При потребі - серцеві засоби: строфантин, корглікон,
сульфокамфокаїн.
8.
Антибактеріальні засоби призначають усім дітям до 3-х
років, старшим можна застосовувати також сульфаніламідні препарати. З
антибіотиків перорально вводять поліміксин-М (100 000 ОД на 1 кг маси тіла на
добу за 4 приймання). Для парентерального введення застосовують гентаміцин (4-8
мг на 1 кг маси тіла на добу), ампіцилін (100 мг на 1 кг маси тіла на добу),
цепорин, цефазолін та ін.
9.
Для зменшення
перистальтики кишок можна застосувати імодіум (лоперамід у дозі 1 мг на 50-100
мл води (3-4 рази на добу як ентеросорбент).
10.
Для нормалізації мікрофлори кишок дають біфідум-бактерин,
лактобактерин, лінекс.
11.
У зв'язку з частим порушенням ферментоутворення
призначають ферменти - абомін, панкреатин, фестал, панзинорм, мексазу.
12.
У разі судом
- протисудомні препарати: седуксен, сульфат магнію.
13.
При парезі кишок - прозерин 0,05 % розчин 0,1 мл на
кожний рік життя, газовідвідна трубка, зігрівальний компрес на живіт, клізма з
гіпертонічним розчином хлориду натрію.
Астматичний стан. Астматичним
станом вважається напад астми, який триває більше ніж 6-10 год і резистентний
до препаратів.
Клініка I стадії астматичного стану (відносної
компенсації). Вимушене положення сидячи, спираючись на руки, тахіпное із
значно подовженим видихом, нападоподібний кашель з невеликою кількістю в'язкого
мокротиння, що погано видаляється. Шкіра бліда, спостерігають ціаноз губ,
носогубного трикутника, акро- або загальний ціаноз. Грудна клітка здута,
екскурсія її обмежена, над легенями - коробковий перкуторний звук. Велика
кількість дистанційних хрипів порівняно з невеликою кількістю розсіяних сухих
хрипів на тлі ослабленого дихання при аускультації легень. Межі серця не
визначаються, тони ослаблені, систолічний шум над верхівкою, тахікардія.
Печінка збільшена, болісна. Артеріальний тиск підвищений.
Клініка II стадії астматичного стану
(декомпенсації"). Дитина в свідомості, збуджена або апатична.
Загальний ціаноз шкіри і слизових оболонок, обличчя одутле, вени шиї набухлі.
Дихання часте, шумне з подовженим видихом і різким втягненням міжребрових
проміжків, надключичних та епігастральних ділянок, яремної ямки при обмеженій
екскурсії грудної клітки. Перкуторно над легенями - коробковий звук, дихання
різко ослаблене, з поодинокими приглушеними сухими хрипами, в нижніх відділах
легенів дихання не прослуховується, синдром "німої легені".
Тахікардія, пульс слабкого наповнення, аритмічний. Межі серця не визначаються,
тони глухі. Артеріальний тиск знижений. Печінка збільшена, болісна.
Клініка III стадії астматичного стану (гіпоксична
кома). Стан тяжкий, дитина непритомна, спостерігається дифузний ціаноз,
ДН-III стадії, гіпотонія, зниження серцевої діяльності/ Невідкладна допомога
на догоспітальному етапі
1.
Забезпечити доступ свіжого повітря.
2.
Відмінити симпатоміметики!
3.
Звільнити грудну клітку від стискаючого одягу.
4.
Оксигенотерапія чистим зволоженим киснем через маску.
5.
Налагодження моніторингу за частотою дихання, пульсом,
AT, газовим складом крові.
6.
2,4 % розчин еуфіліну в разовій дозі 5 мг на 1 кг маси
тіла внутрішньовенно струминно на 15-20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду.
7.
2 % розчин но-шпи 1 мг на 1 кг маси тіла
внутрішньо-м'язово.
8.
З % розчин преднізолону 2-3 мг на 1 кг маси тіла
(гідрокортизон 10-15 мг на 1 кг маси тіла) внутрішньо-м'язово або
внутрішньовенно струминне.
9.
Термінова госпіталізація.
Невідкладна допомога на догоспітальному етапі
1.
Введення рідини через рот (загальний об'єм у 1,5 рази
більший від вікової фізіологічної потреби): 5 % р-н глюкози та ізотонічний
розчин електролітів (стандартні розчини для пероральної регідратації —
"Ораліт", "Регідрон" та ін.) у співвідношенні 2:1.
2.
Введення бронхоспазмолітиків:
•
інгаляції сальбутамолу, фенотеролу, тербуталіну - 2 вдихи
дозованого аерозолю, через 10-30 хв можливе повторення процедури;
•
інгаляції за допомогою аерозольного інгалятора - 0,5%
розчину сальбутамолу або 0,5 % розчину фенотеролу в розведенні ізотонічним
розчином натрію хлориду 1:1, 10 вдихів; можливе повторення процедури через
10-30 хв. Частота серцевих скорочень не повинна перевищувати 180-200 хв.
Ін'єкції:
•
фенотерол внутрішньовенно 0,0015-0,004 мг на 1 кг маси
тіла;
•
сальбутамол внутрішньовенно 0,0015-0,004 мг на 1 кг маси
тіла (максимальна доза до 0,01 мг на 1 кг маси тіла) протягом 10 хв;
3.
Преднізолон у початковій дозі 2-5 (до 10) мг на 1 кг маси
тіла внутрішньовенно;
4.
Седативна терапія в разі вираженого неспокою
(протипоказання при гіперкапнії):
•
фенобарбітал 5-10 мг на 1 кг маси тіла;
•
діазепам 0,2-0,5 мг на 1 кг маси тіла.
5.
Для корекції метаболічного ацидозу введення 4 % розчину
натрію бікарбонату.
6.
Секретолітики: бромгексин внутрішньовенно по 4 мг або
всередину по 4-8 мг 3-4 рази на добу;
7.
Препарати дигіталісу в разі загрози декомпенсації
серцевої діяльності;
8.
Антибіотики за наявності ознак бактеріального інфікування;
9.
Інтубація трахеї і проведення ШВЛ в разі неефективності
всіх зазначених заходів. Гострий стенозувальний ларинготрахеїт, або синдром
"крупа".
Це гостре звуження просвіту гортані, зумовлене загальним
набряком слизової оболонки, гіперсекрецією залоз, спазмом м'язів гортані. Часто
виникає вночі у дітей віком 2-4 роки на фоні гострої респіраторної вірусної
інфекції, грипу, кору, вітрянки.
Клінічними проявами є утруднене дихання з утрудненим
вдихом - інспіраторна задишка, "шумне дихання", охриплість голосу,
"гавкаючий", сухий кашель. У клініці розрізняють 4 стадії (ступені)
стенозу.
•
I ст. стенозу (стадія компенсації")
характеризується періодичним виникненням охриплості голосу, грубого,
"нав'язливого" кашлю, утрудненого дихання, особливо під час неспокою,плачу
дитини.
•
II ст. стенозу (стадія субкомпенсованого стенозу)
характеризується погіршенням загального стану, наростанням інспіраторної
задишки, шумного дихання з втягненням податливих місць грудної клітки,
роздуванням крил носа, напруженням м'язів шиї. Голос хриплий, грубий,
"гавкаючий" кашель. Шкіра волога, ціаноз носогубного трикутника.
•
III ст. стенозу (стадія декомпенсованого стенозу)
характеризується тяжким загальним станом, збудженням дитини, відчуттям страху,
вираженою інспіраторною задишкою, шумним диханням, яке чути на відстані, з
різким втягненням над- і підключичних ямок, надчеревної ділянки. Шкіра бліда,
вкрита липким холодним потом, ціаноз, виражений акроціаноз.
•
IV ст. стенозу (асфіксія) - стан дитини вкрай
тяжкий, виражений ціаноз, блідо-сірість шкіри. Свідомість порушена, температура
тіла знижена, зіниці розширені. Іноді судоми, мимовільне сечовипускання.
Дихання часте, поверхневе, аритмічне. Артеріальний тиск знижується, пульс
уповільнюється, розвивається брадикардія, згодом - припинення дихання,зупинка
серця.
Допомога в разі гострого стенозувального ларинготрахеїту При стенозі І ступеня
1.
Дитину заспокоїти, взяти на руки, пригорнути до себе,
зацікавити іграшкою.
2.
Необхідна кількість теплого пиття (молоко з лужною
мінеральною водою, 2 % розчин питної соди).
3.
Доступ свіжого повітря.
4.
Відволікаюча терапія
- гірчичники на литкові м'язи, грудну клітку, гарячі гірчичні ванни для ніг,
озокеритові аплікації на грудну клітку, ноги.
5.
Інгаляції соляно-лужні, зволоженого кисню.
6.
Антигістамінні препарати - супрастин, димедрол 2 мг на 1
кг маси тіла через рот. При стенозі II ступеня
використовують ті заходи, що й при стенозі І ст, у
поєднанні з:
1.
Інгаляцією з проти набряковою сумішшю: ефедрин 5 % - 1,0
мл, адреналін 0,1 % -1,0 мл, атропін 0,1 % 0,3 мл, димедрол 1 % -1,0 мл,
гідрокортизон 25 мг, фізіологічний розчин 15мл.
2.
Заспокійливими засобами:
•
літична суміш (аміназін 2,5 % 1,0 мл, новокаїн 0,25 % -
4,0 мл) з розрахунку 0,1 мл на 1 кг/маси тіла, внутрішньом'язово,
•
20 % оксибутират натрію (в дозі 50-70 мг на 1 кг маси
тіла), внутрішньом'язово або у вену.
3.
Антигістамінні препарати: димедрол, супрастин, піпольфен
(2-3 мг на 1 кг маси тіла на добу) внутрішньом'язово.
4.
З метою зменшення спазму м'язів гортані - 2,4 % еуфілін
(у дозі 3-5 мг на 1 кг маси тіла) у вену,
5.
Одноразово глюкортикоїди: гідрокортизон 3-5 мг на 1 кг
маси тіла на добу або преднізолон 1-2 мг на 1 кг маси тіла на добу, або
дексаметазон — 0,5 мг на 1 кг маси тіла на добу.
6.
Для лікування призначають антибактеріальну терапію. При
стенозі III ступеня
1.
Збільшують дозу глюкокортикоїдів у 2-4 рази
(гідрокортизон 15-20 мг на 1 кг маси тіла).
2.
Дезінтоксикаційна терапія з включенням 5 % розчину
глюкози, альбуміну, плазми, реополіглюкіну, ізотонічного розчину.
3.
За показаннями (у разі ацидозу) 4 % розчин натрію бікарбонат
(4-8 мл на 1 кг маси тіла) у вену.
4.
У разі неефективності комплексного лікування III і IV ст.
стенозу дитину госпіталізують до палати інтенсивної терапії, де проводиться
інтубація трахеї, трахеостомія.
Крім вірусного крупу (несправжнього), у дитячому віці
може розвинутися і справжній круп (бактеріальний). Справжній круп виникає в
разі дифтерії дихальних шляхів, трапляється в дітей віком 1 -5 років. В основі
захворювання лежить утворення дифтерійної плівки на слизових оболонках гортані,
трахей, бронхів. Діагноз дифтерійного крупу можна встановити за такими
ознаками:
•
втрата звучності голосу (дисфонія аж до повної афонії);
•
послідовний розвиток симптомів стенозу гортані: спочатку
змінюється голос і з'являється грубий кашель, згодом з'являється стенотичне дихання,
що виникає в малих дітей раніше (на 2-3-й день хвороби), а в старших навіть у
кінці тижня;
•
явища стенозу невпинно прогресують;
•
самопочуття хворого на початку хвороби мало змінюється,
температура невисока.
У разі тяжкого протікання стенозу (III-IV ст.) і
неефективності консервативного лікування проводять оперативне втручання —
конікотомію і трахеотомію.
Гостра судинна недостатність Непритомність (зомління) - це
короткотривала втрата свідомості, зумовлена гострим недокрів'ям головного
мозку, що виникло внаслідок психогенного або рефлекторного впливу на регуляцію
кровообігу.
Причини: переляк, сильні емоції, вигляд крові, сильний
біль, інтоксикація, інфекція, крововтрата, різка зміна положення тіла.
Клінічно проявляється запамороченням, дзвоном у вухах, нудотою,
потемнінням в очах, відчуттям "порожнечі" в голові, короткотривалою
(до 1 хв) втратою свідомості, хворий падає або повільно опускається на землю.
Дихання часте, поверхневе, шкіра бліда, волога, кінцівки холодні, пульс ледь
пальпується, AT знижений, зіниці звужені. Непритомність триває до кількох
хвилин (рідше 10—20) і виникає в основному в положенні стоячи.
Невідкладна медична допомога в разі непритомності
(зомління)
1.
Надати хворому зручне горизонтальне положення, піднявши
нижні кінцівки.
2.
Забезпечити вільне дихання: розстебнути комір, пояс,
зняти стискаючий одяг, провітрити приміщення.
3.
Дати вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні шляхи
(аміаковий спирт, ефір, оцет), збризнути обличчя і груди хворого холодною
водою, поплескати його по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником.
4.
Ввести під шкіру 0,1-0,5 мл кордіаміну або 0,25-1 мл 10 %
розчину кофеїну бензоату натрію, або 0,1-0,5мл 5 % розчину ефедрину
гідрохлориду.
5.
У разі тривалої непритомності розтерти верхні й нижні
кінцівки, обкласти хворого грілками; після відновлення свідомості напоїти його
гарячим чаєм, заспокоїти.
Колапс — гостра судинна недостатність, яка характеризується
падінням судинного тонусу та зменшенням об'єму циркулюючої крові. Проявляється
різким зниженням артеріального та венозного тиску, ознаками гіпоксії головного
мозку і пригніченням життєво важливих функцій.
Причини. Гіповолемія (кровотеча, депонування крові),
наднирникова недостатність, больовий синдром, інфекційні захворювання, часто
серцева слабкість.
Клініка. Характерне раптове погіршення стану дитини:
виникає різка блідість шкіри з мармуровим відтінком, тіло вкривається холодним
потом, з'являється ціаноз губ. Температура знижена, свідомість затьмарена або
відсутня. Дихання часте, поверхневе, відзначається тахікардія. Тони серця
гучні, вени спадаються. Тяжкість стану відповідає ступеню зниження
артеріального тиску.
Допомога на догоспітальному етапі в разі колапсу
1.
Надати хворому зручне горизонтальне положення, піднявши
нижні кінцівки під кутом 3045°.
2.
Забезпечити вільне дихання: розстебнути комір, пояс,
зняти стискаючий одяг, провітрити приміщення.
3.
Дати вдихнути рідину, яка подразнює верхні дихальні шляхи
(аміаковий спирт, ефір, оцет), збризнути обличчя і груди хворого холодною
водою, поплескати його по щоках рукою або змоченим у холодній воді рушником.
4.
Руки і ноги хворого розтерти шматком суконної тканини або
легко промасажувати. Покласти грілки до кінцівок і вкрити хворого ковдрою.
5.
Ввести під шкіру 0,1-0,5 мл кордіаміну або 0,25-1 мл 10%
розчину кофеїну бензоату натрію, або 0,1-0,5мл 5 % розчину ефедрину
гідрохлориду.
Допомога на госпітальному етапі
1.
Відновлення об'єму циркулюючої крові: у вену краплинно
вводять поліглюкін, реополіглюкін, ізотонічний розчин натрію хлориду - до 20 мл
на 1 кг маси тіла.
2.
Одночасно з інфузійною терапією призначають
глюкокортикоїди в дозі 1-5 мг на 1 кг маси тіла (у вену або в м'яз).
3.
Підшкірно вводять 0,1% розчин адреналіну (0,2-0,4мл
залежно від віку).
4.
Внутрішньовенно вводять серцеві глікозиди (строфантин,
корглікон), кокарбоксилазу (2550 мг), препарати калію.
5.
Коригують порушення сольового складу, активної реакції
внутрішнього середовища.
6.
Паралельно до комплексу заходів включають лікувальні
заходи, спрямовані на ліквідацію основного захворювання.
Кома — повне пригнічення свідомості із втратою больової
чутливості та рефлексів, загальним м'язовим розслабленням і розладами функцій
життєво важливих органів і систем організму. Кома це не захворювання, а один з
провідних синдромів глибоких змін в організмі, що визначають прогноз життя
пацієнта. Кому слід диференціювати від інших форм пригнічення свідомості:
(затьмарена, ступор, сопор,кома).
Для визначення ступеня пригніченості свідомості широко
застосовують шкалу Глазго, згідно з якою:
•
ясна свідомість — 15 балів;
•
помірне приглушення — 13-14 балів;
•
глибоке приглушення — 11-12 балів;
Стан свідомості оцінюється за трьома клінічними
критеріями: розплющування очей (А), рухова активність (Б), особливості мовних
відповідей (В). Для визначення ступеня пригніченості свідомості бали кожної з
цих трьох функцій потрібно сумувати.
Діагностування коми ґрунтується на тому, що відсутній
мовний контакт з пацієнтом, а також відсутні реакції на біль, світло і звук.
Залежно від причини розрізнюють дві групи ком: цереброгенні - виникають
на фоні мозкових інсультів, черепно-мозкової травми, епілепсії,
менінгоен-цефалітів, абсцесів або пухлин мозку; соматогенні —
розвиваються внаслідок вторинного ураження мозку і тривають без стійких
вогнищевих неврологічних симптомів. Діагностування втрати свідомості просте.
Але щоб відпрацювати тактику надання невідкладної допомоги, важливо встановити
глибину втрати свідомості.
Для визначення глибини коми на догоспітальному етапі
використують такі критерії: рухи очних яблук, реакція зіниць на світло, рогівковий
і кон'юктивальний рефлекси, чхання при подразненні слизової оболонки носа
ватою, просоченою аміаковим спиртом, рухова реакція на постукування по вилицях,
натискання на надочні точки, подразнення підошви стоп, акти ковтання, дихання і
функції кровообігу.
Під час догоспітального обстеження пацієнта: оцінюють
функції дихання і кровообігу, з'ясовують обставини розвитку коми в родичів або
присутніх при її виникненні; визначають ступінь втрати свідомості; проводять
загальне обстеження пацієнта; встановлюють попередній діагноз і визначають
профіль лікувального закладу з метою госпіталізації пацієнта.
Допомога на до госпітальному етапі при коматозному стані
1.
Повернути пацієнта на бік.
2.
Трохи опустити (на 15°) верхню частину тулуба, щоб ротова
щілина була нижче від голосової.
3.
Вивести нижню щелепу та підтримувати її пальцями.
4.
Оцінити ефективність дихання хворого (колір слизової
оболонки та шкіри, її вологість, глибину і частоту дихання, наявність
патологічних шумів при диханні, втягування ділянки яремної вирізки та
міжребрових проміжків).
5.
У разі утрудненого вдиху та наявності в порожнині рота
шлункового вмісту, крові, мокротиння забезпечити прохідність дихальних шляхів
(видалити сторонні тіла та рідини).
6.
У випадку неефективного дихання застосувати штучну вентиляцію
легенів.
7.
Пропальпувати пульс над магістральними та периферійними
артеріями.
8.
Підняти верхні повіки хворого та оцінити реакцію зіниць
на світло.
9.
Викликати лікарську бригаду.
У деяких хворих на фоні коматозного стану спостерігається
гіперрефлексія, виникають гіперкінези або судоми. Уразі судом необхідно:
•
покласти хворого на рівну поверхню, запобігаючи
травмування його навколишніми предметами;
•
запобігти прикушуванню язика, вставивши між корінними
зубами роторозширювач (шпатель, дерев'яну паличку, держак ложки, обмотані
тканиною);
•
підтримувати нижню щелепу та голову хворого, запобігаючи
її травмуванню, асфіксії;
•
очистити порожнину рота, горла від слини, крові,
можливого шлункового вмісту;
•
забезпечити оксигенацію організму за допомогою підведення
кисню через маску або носовий катетер;
•
у між нападний період катетеризувати периферійну вену
пункційним способом: ввести в неї за призначенням лікаря розчин сульфату магнію
(по 5-10 мл 25% розчину), сибазону (по 2 мл 0,5 % розчину);
•
за відсутності спонтанного дихання здійснювати штучну
вентиляцію легень. Геморагічний синдром
Синдром кровоточивості, або геморагічний синдром,
проявляється у дітей з геморагічними діатезами.
При гемофілії: значні й довготривалі кровотечі під час
порізів і травм, крововиливи в суглоби, виникнення м'язових і
внутрішньом'язових гематом. Вираженість геморагічного синдрому залежить від
форми гемофілії та ступеня дефіциту відповідного фактора. У тяжких випадках
кровоточивість може виникнути вже з культі пуповини, вуздечки язика, можуть з'явитися
кефалогематоми.
Допомога на догоспітальному етапі при гемофілії
1.
Місцеві гемостатики: гемостатична губка, гемофобін.
2.
Внутрішньовенне введення із замісною метою фактора
зсідання крові, якого не вистачає. У випадку гемофілії А — введення одногрупних
кріопреципітату або свіжозамороженої плазми. Гемостатична доза замороженої
плазми становить 10-15 мл на 1 кг маси тіла, добова — 30-50 мл на 1 кг маси
тіла. Кріпреципітат розчинюють у 25-50 мл дистильованої води за температури
35-37° С безпосередньо перед введенням і вводять внутрішньовенне струминне з
розрахунку 15-20 ОД АГГ (антигемофільного глобуліну) на 1 кг маси тіла.
3.
Госпіталізація.
При тромбоцитопенії: кровоточивість із слизових оболонок
і наявність петехії. Найчастіше характерні профузні кровотечі з носа,
довготривалі і рясні менструації, кровоточивість із ясен, після екстракції
зуба, тонзилектомій. Одним з небезпечних ускладнень тромбоцитопенії —
крововилив у мозок. Іноді спостерігають крововиливи в склеру або сітківку, у
дівчат - у яєчники. Ниркові й шлунково-кишкові кровотечі виникають рідко.
Особливостями шкірних геморагій у разі тромбоцитопеній є
переважно спонтанне їх виникнення, поліморфний характер, утворення невеликих
синців. Колір їх змінюється залежно від давності — від червоного до синього,
жовтуватого, зеленкуватого. Найчастіше екхімози локалізуються на передній
поверхні тулуба, кінцівках, особливо в ділянках тертя і здавлення. Утворення
крововиливів характерне у місцях ін'єкцій без великих гематом. У більшості
хворих — позитивний симптом джгута, щипка. Лімфатичні вузли, печінка, селезінка,
як правило, не збільшені.
Допомога на догоспітальному етапі при тромбоцитопенії
1.
Ліжковий режим.
2.
При носових
кровотечах — не туга тампонада носа тампоном, змоченим з е-амінокапроновою
кислотою.
3.
Амінокапронова кислота — 0,2 г на 1 кг маси тіла разовою
дозою через рот.
4.
Госпіталізація.
При геморагічному васкуліті залежно від переважаючої
локалізації процесу розрізняють шкірну, шкірно-суглобову, абдомінальну,
абдомінально-шкірну, ниркову, шкірно-ниркову і змішану форми захворювання.
Діагноз, як правило, втановлюють на підставі шкірної форми геморагічного
синдрому.
Геморагічний синдром —
мономорфний, піднятий над поверхнею шкіри, з чіткими краями червоно-багровий,
папульозно-геморагічний висип, який не зникає при натискуванні. При тяжкому
перебігу елементи висипу зливаються, утворюючи в центрі некрози. Після висипу
тривалий час утримується пігментація. Висип розміщений симетрично, найчастіше
на нижніх кінцівках, навколо суглобів, рідше — на сідницях, тулубі, верхніх
кінцівках, а в разі тяжкого перебігу — на обличчі.
Суглобовий синдром — летючий
біль різної інтенсивності у великих суглобах; може виникнути одночасно із
шкірно-геморагічним синдромом або через деякий час. Абдомінальний синдром
— непостійний, сильний, нападоподібний біль у животі, нагадує "гострий
живіт".
При геморагічному васкуліті можуть виникати
шлунково-кишкові кровотечі, нирковий синдром від транзиторної мікрогематурії до
гломерулонефриту.
Носові кровотечі. Розрізняють
місцеві причини носової кровотечі (травма, стороннє тіло, аденоїди, гострий
нежить) та загальні (як ознака загального захворювання).
Допомога на догоспітальному етапі
1.
Надати дитині положення напівсидячи з трохи опущеною вниз
головою.
2.
Заборонити висякувати ніс.
3.
Закласти в ніс турунду, змочену 3 % розчином перекису
водню, притиснути пальцем крило носа до носової перегородки.
4.
Прикласти холод на перенісся, потилицю (марля, змочена
холодною водою, лід).
5.
Якщо кровотеча не припиняється, викликати ЛОР-лікаря,
який проводитиме передню тампонаду носа. Одночасно дитині призначають
кровоспинні засоби: 10 % розчин кальцію глюконату або 10 % розчин кальцію
хлориду через рот або внутрішньовенне; препарати, які зміцнюють судинну стінку:
аскорбінову кислоту, рутин.
6.
Лікування основного захворювання, яке спричинило носову
кровотечу. Легеневі кровотечі
Це виділення крові через дихальні шляхи. Спостерігають
при інфекційних захворюваннях (грип, кір, кашлюк),запальних процесах органів
дихання (туберкульоз, пневмонія), хворобах серця.
Клінічні прояви. Проявляється у вигляді кровохаркання (в
мокротинні є залишки крові) та масивної легеневої кровотечі. Легенева
кровотеча, як правило, починається з кашлю, після чого виділяється
яскраво-червона, іноді піниста, кров. У легенях прослуховуються дрібно -
міхурцеві вологі хрипи. Спостерігається блідість шкіри, зниження артеріального
тиску.
Допомога на догоспітальному етапі
1.
Заспокоїти дитину, надати їй положення напівсидячи.
2.
З метою зниження тиску в малому колі кровообігу,
легеневих судинах:
•
накласти венозні джгути на нижні кінцівки;
•
ввести внутрішньовенне 2,4 % еуфілін в розрахунку 3-5 мг
на 1 кг маси тіла.
3.
Застосувати кровоспинні засоби: вікасол 1 % 0,5-1 мл
внутрішньом'язово; 10 % кальцію хлорид внутрішньовенно; дицинон 12,5 % 1-2 мл
внутрішньом'язово або внутрішньовенно; 5% розчин епсилон-амінокапронової
кислоти внутрішньовенно краплинно, в розрахунку 1 мл на 1 кг маси тіла.
4.
Для зміцнення судинної стінки використовують 5 % розчин
аскорбінової кислоти 1-2 мл у вену або внутрішньом'язово 10 % розчин кальцію
глюконату.
5.
Під час надсадного кашлю призначають кодеїн (протикашлеві
засоби) - 0,01 г 3 рази через рот.
6.
Якщо кровотеча триває, переливають донорську кров,
свіжозаморожену плазму в розрахунку 10-15 мл на 1 кг маси тіла; плазмозамінники
гемодинамічної дії - реополі-глюкін, желатиноль в розрахунку 10 мл на 1 кг маси
тіла.
7.
За відсутності ефекту - хірургічне лікування.
Шлунково-кишкові кровотечі. Це виділення крові з травного каналу.
Основними клінічними ознаками шлунково-кишкових кровотеч
є кривава блювота, криваві або дьогтьоподібні випорожнення.
Шлунково-кишковій кровотечі (зі шлунка,
дванадцятипалої кишки) часто передує нудота, блювота у вигляді "кавової
гущі" (внаслідок дії соляної кислоти) з рештками їжі. Через кілька години
з'являється чорний дьогтьоподібний кал.
Кровотеча з ни^жніх відділів кишок
характеризується наявністю у випорожненнях незміненої крові (червоного
кольору), часто зі згустками.
У разі масивних кровотеч погіршується загальний стан
Дитини: виражена слабкість, в'ялість, блідість шкіри та слизових оболонок;
пульс ниткоподібний, тахікардія, артеріальний тиск знижений, розвивається
анемія.
Допомога на догоспітальному етапі при шлунково-кишкових
кровотечах
1.
Надати їй абсолютний спокій.
2.
Покласти холод на живіт (міхур з льодом, холодною водою).
3.
Застосувати кровоспинні препарати (гемостатична терапія)
і ті, що зміцнюють судинну стінку: 10 % кальцію хлорид - внутрішньовенно,
вікасол - внутрішньом'язово, 12,5 % діціон (етамзілат натрію) - внутрішньовенно
або внутрішньом'язово, 5 % аскорбінова кислота внутрішньовенно.
Це неспецифічний поліетіологічний синдром, який
розвивається внаслідок раптової зупинки функції нирок і характеризується
олігоанурією, наростанням азотемії і розвитком уремії, водно-електролітним
дисбалансом, порушенням кислотно-лужної рівноваги, розладами регуляції АТ.
Клініка.
Розрізняють 4 стадії гострої ниркової недостатності:
1.
Початкова (шокова). Прояви в
цій стадії залежать від причин, які зумовили гостру
ниркову недостатність (шок, токсикоз, отруєння, тощо):
спрага, сухість шкіри та слизових оболонок, малий діурез, гіпотензія,
гемодинамічні розлади. Триває 1-3 дні.
2.
Олігоанурична - діурез різко зменшується аж до
анурії. Шкіра суха, головний біль, сонливість, м'язові посмикування, сухий
обкладений язик, спрага, анорексія, нудота, блювання, диспепсичні розлади,
інколи шлунково-кишкові кровотечі. Сеча має низьку відносну густину, лужна,
червоного або коричневого кольору, в осаді - еритроцити, лейкоцити, циліндри. В
крові наростає вміст залишкового азоту, сечовини і креатиніну. Важливе
діагностичне значення має концентрація креатиніну (вона не залежить від
характеру харчуванні і білкового катаболізму). Розвивається поза - і
внутрішньоклітинна гіпергідратація з клітинною дегідрадацією. Реальна небезпека
виниклої гідремії - розвиток набряку легень і гострої серцевої недостатності.
3.
Відновлення діурезу: початок ї
може бути після 24 год - 10 днів олігурії, з'являється
поліурія, виражена гіпо- і ізостенурія, значні порушення водно-електролітного
балансу: гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпонатріємія (може бути і
гіпернатріємія, коли втрата води переважає над втратою натрію). Триває 20-75
днів.
4.
Одужання починається з часу нормалізації в плазмі крові вмсіту
азоту, сечовини, креатиніну, відновлення концентрації функції нирок. Тривалість
цієї стадії - від 3-6 місяців до 2 років.
Допомога на догоспітальному етапі Якщо причиною є
гіповолемія:
•
З метою відновлення ОЦК в/в крапельно ізотонічний розчин
натрію хлориду з розрахунку 10-15 мл/кг маси.
•
3% розчин преднізолону 1 -2 мг/кг маси або гідрокортизон
3 -5 мг/кг маси в/в струминно, разова доза.
•
При адекватній об'ємній заміні і при недостатньому
виділенні сечі призначають в/в або в/м 1% розчин лазиксу 1-2 мг/кг маси, разова
доза.
•
Для зняття ангіоспазму і покращення ниркового кровообігу
- в/в крапельно 2,4% розчин еуфіліну 5 мг/кг маси, разова доза (слідкувати за
АТ, не допускати його зниження нижче 60 мм рт. ст.!)
•
В/в струминно 3% розчин преднізолону в разовій дозі 2-3
мг/кг маси.
•
Зігрівальні грілки до ніг. При отруєннях:
•
Сольові послаблюючі (магнію сульфат 0,5-1 г/кг маси,
максимум 30 г).
•
Водна нагрузка і стимуляція діурезу. З цією метою, якщо
дитина п'є, давати пити лужну мінеральну воду, розчин Рінгера, слабо заварений
чай з наступним прийомом фуросеміду 2 мг/кг маси. У тяжких випадках, коли
дитина без свідомості - в/в крапельно ізотонічний розчин натрію хлориду 10-15
мл/кг маси. Об'єм рідини протягом першої год кожні 30 хв до 3 мл/кг маси.
Паралельно із введенням гемодилютантів вводять 1% розчин лазиксу 1 -2 мг/кг
маси в/в струминно або в/м.
На тлі гостро перебігаючого
гломерулонефриту:
•
Гіпотензивні: 0,01% розчин клофеліну 0,25-0,5 мл в/м або
в/в струминно повільно в 10 мл фізіологічного розчину; 1% розчин дибазолу
0,1-0,5 - 1мл залежно від віку в/в струминно або в/м.
•
1% розчин лазиксу 1-2 мг/кг маси, разова доза, в/в
струминно або в/м. Гіпотіазид в разовій дозі 2 мг/кг маси в/м.
•
3% розчин преднізолону в разовій дозі 2 мг/кг маси в/м.
•
Госпіталізація у відділення реанімації або палату
інтенсивної терапії.
Допомога на госпітальному етапі
Початкова стадія
Протишокова терапія:
•
Внутрішньовенно крапельно послідовно: плазмозамінники
(поліглюкін, реополіглюкін, желатиноль) 10 мл/кг маси, одногрупнаплазма 10
мл/кг маси, водно-сольові розчини (10% розчин глюкози з інсуліном: 1 од
інсуліну на 4-5 г сухої глюкози, ізотонічний розчин натрію хлориду, лактосол)
10-20 мл/кг маси тіла. Інфузійна терапія під контролем центрального венозного тиску!
•
3% розчин преднізолону 2 мг/кг маси або гідрокортизон 3-5
мг/кг маси (разові дози) внутрішньовенно струминно.
•
Хворим з низьким артеріальним тиском - внутрішньовенно
крапельно дофамін 10 мкг/маситіла за 1 хв (для цього 4% розчин дофаміну
розводять у 400 мл 5% розчину глюкози, в 1 мл такого розчину буде 500 мкг
дофаміну).
•
Одночасно з дофаміном внутрішньовенно струминно 1% розчин
лазиксу 1 -2 мг/кг маси.
•
Для покращення ниркового кровообігу - 2,4 % розчин
еуфіліну внутрішньовенно струминно 1 мг/кг маси, через 1 год - повторити, потім
через кожну год протягом 3-4 год з розрахунку 0,5 мг/кг маси.
•
Оксигенотерапія 40% зволоженимкиснем через
назофарингіальний катетер.
Стадія олігурії
Кількість рідини для введення розраховують з розрахунку
15 мл/кг маси + об'єм, який дорівнює добовому діурезу за попередню добу +
кількість рідини втраченої з блюванням, діареєю. При підвищеній температурі
тіла на кожен градус додають 5 мл рідини на 1 кг маси. Парентеральну терапію
проводять під постійним контролем погодинного діурезу, ЦВТ, маси дитини, вмісту
електролітів плазми крові і сечі.
•
введення 20-40% розчин глюкози з додаванням інсуліну (1
ОД інсуліну на 5 г сухої глюкози),при гіпергідратації,яка виражається
гіпоосмолярністю;
•
введення розчину Рінгера, ізотонічний розчин натрію
хлориду, глюкози (при позаклітинній дегідрації, яка виражається
гіперосмолярністю);
•
ввести внутрішньовенно крапельно 4% розчин натрію
гідрокарбонату з розрахунку 3-8 ммоль/кг маси за добу (в 100 мл розчину
міститься 44 ммоль речовини). Половина розрахованої дози вводять в перші 2
години;
•
промивання шлунку, кишок лужними розчинами (кількість
рідини - 1 л на рік життя, але не більше 8 л), для компенсації метаболічного
ацидозу;
•
ввести внутрішньовенно струминно 10% розчин кальцію
хлориду або кальцію глюконату ( 1 мл на кожен рік життя) - при гіперкаліємії;
•
призначають 15% розчин манітолу в дозі 0,5-1 г/кг маси з
швидкістю 25-50 мл/год. Після введення 50-75 мл розчину оцінюють сечогінний
ефект, якщо його немає, то вводять ще 20-40 мл розчину і чекають діурезу 2-3
год. Якщо діурезу становить менше 30-40 мл/год, то подальше введення манітолу
припиняють.
•
паралельно призначають 1% розчин лазиксу внутрішньовенно
струминно в разовій дозі 1-2 мг/кг маси кожні 4-6 год (добова доза - 5-8 мг/кг
маси).
•
для зниження азотемії:
-
з дієти вилучають білки, висока калорійність
забезпечується додатковим призначенням вуглеводів і жирів.
-
Леспенефрил всередину по 30-50 крапель 5-6 разів на добу,
або внутрішньом'язово внутрішньом'язово по 1 ампулі 2-3 рази за добу.
-
активовоне вугілля усередину по 20-30 г 3-4 рази за добу.
При відсутності ефекту від консервативного лікування
проводять гемодіаліз. Показання для
гемодіалізу. У разі неможливості проведення гемодіалізу
проводять перітонеальний діаліз.
Поліурична стадія
1.
Відновлення втрат рідини: при нормальному діурезі об'єм
рідини дорівнює віковий потребі; якщо діурез перевищує нормальний добовий, то
об'єм рідини збільшується відповідно на об'єм надлишкового діурезу 2/3 об'єму
рідини бажано ввести через рот. Внутрішньовенно крапельно вводять в одинакових
кількостях 5% розчин глюкози і ізотонічний розчин натрію хлориду.
2.
Розширення дієти: вводять харчові продукти багаті на
калій. Не обмежують сіль, поступово збільшують білок.
3.
Постійний контроль діурезу, відносної густини сечі,
динаміки маси тіла, концентрації залишкового азоту, сечовини, вмісту калію,
натрію, кальцію в сироватці крові, КЛР, ЕКГ, гематокриту.
Коментарі
Дописати коментар