Група 4 А сс Лекція №2 8 й семестр Викладач Кіон О. І. Предмет Медсестринство в педіатрії Дата 01.02.2021 Тема Паротитна інфекція.Кашлюк. Паракашлюк.

 

Група 4 А сс Лекція №2 8 й семестр

Викладач	Кіон О. І.
Предмет	Медсестринство в педіатрії
Дата	01.02.2021
Тема	Паротитна інфекція.Кашлюк. Паракашлюк.

1.                      Написати опорний конспект в лекційний зошит.

2.                      Термін виконання: наступний день після заняття за розкладом.

План

1.                      Паротитна інфекція. Визначення, етіологія, епідеміологія.

2.                      Кашлюк. Визначення, етіологія, епідеміологія. Особливості перебігу кашлюку в немовлят.

3.                      Паракашлюк. Визначення, етіологія, епідеміологія.

4.                      Медсестринський процес під час паротитної інфекції, кашлюку, паракашлюку: медсестринське обстеження, визначення дійсних і супутніх проблем пацієнта, встановлення медсестринських діагнозів.

5.                      Планування медсестринських втручань: підготовка пацієнта до лабораторних досліджень (загального аналізу крові та сечі, взяття слизу для бактеріологічного дослідження). Спостереження, догляд та опіка за пацієнтом.

6.                      Принципи лікування в різні періоди захворювання та залежно від віку дитини. Заходи в осередку інфекції. Активна імунізація. Чинні накази МОЗ України.

 

Паротитна інфекція — гостре вірусне захворювання, що спричиняється вірусом, поширюється крапельним шляхом і характеризується системним ураженням залозистих органів, переважно привушних, слинних залоз, а також ендокринних залоз і нервової системи.

Етіологія. Збудник епідемічного паротиту Pneumophilus parotidis— вірус із родини параміксовірусів. Вірус містить рибонуклеїнову кислоту, здатний аглютинувати еритроцити людини, барана, гвінейських свинок, а також йому притаманні алергічні і гемолітичні властивості, які використовуються з діагностичною метою. Стійкість вірусу епідемічного па­ротиту до фізичних і хімічних чинників невисока. Вірус гине внаслідок нагрівання до 40 °С протягом 10 хв; 1% розчин лізолу, 0,25% розчин формаліну знищують його протягом 1—3 хв. Проте вірус стійкий до фенолу, зберігається за низьких температур . До хіміопрепаратів і антибіотиків не чутливий.

Епідеміологія. Єдиним джерелом інфекції за епідемічного паротиту є хвора людина. Вірус міститься в слині хворого. Інфекція передається через повітря з крапельками слини, але на близьку відстань, бо збудник епідемічного паротиту в зовнішньому середовищі швидко гине. Особливу небезпеку являють хворі на стерті, атипові та безсимптомні форми хвороби, які досить поширені в епідемічних осередках. Зі слиною вірус виділяється і при менінгіті, енцефаліті, орхіті тощо.Хворий стає заразним наприкінці інкубаційнгого періоду, особливо значна заразливість у перші 3—5 днів хвороби, яка припиняється на 9-й день від початку хвороби.Сприйнятливість до епідемічного паротиту досить висока. Найчастіше захворювання зустрічається серед дітей віком від 5 до 15 років. Максимальна захворюваність припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. Діти 1-го року життя хворіють рідко (мають пасивний імунітет від матері). Індекс контагіозності не перевищує 0,5.

Патогенез. Вхідними ворітьми інфекції є слизові оболонки ротової порожнини, носа, горла, де вірус розмножується в клітинах епітелію, та по лімфатичних шляхах потрапляє в кров — первинна вірусемія. Із крові вірус проникає в найбільш чутливі до нього тканини, зокрема в слинні залози, підшлункову та ендокринні залози, нервову систему. У слинних залозах виникає реплікація вірусу епідемічного паротиту, його адаптація та накопичення у великій кількості. Вірус знову потрапляє в кров (вторинна вірусемія) та зі слиною він починає виділятися в навколишнє середовище.

Клініка. Інкубаційний період триває 11—21 день, інколи може продовжуватись до 23—26 днів. Зрідка перші 1—2 дні спостерігаються продромальні явища у вигляді розбитості, нездужання, болю в м'язах, головного болю, мерзлякуватості, розладу сну, зниження апе­титу. Типова клінічна картина характеризується підвищенням температури тіла (від субфебрильної до 40 °С; гарячка триває 4—7 днів), інтоксикацією і ураженням слинних залоз. Перебіг захворювання в легкій, середньотяжкій і тяжкій формах. Частіше ураженню піддаються привушні, рідше підщелепні та під'язикові залози. Уражені слинні залози збільшені, заповнюють ретро мандибулярну ямку (при паротиті), підщелепну ділянку (при субмаксиліті) або пальпуються у вигляді щільного інфільтрату під язиком (при сублінгвіті), мало болючі під час пальпації, тістуватої консистенції.

Ураження залоз може бути однобічним і двобічним. Відзначаються сухість у ротовій порожнині, біль у вусі, який посилюється під час жування та розмови. Біль особливо виражений спереду та позаду часточки вуха (симптом Філатова) і в ділянці соскоподібного відростка. Шкіра над ураженою залозою стає напруженою, лискучою, але колір її не змінюється. Набряклість може поширюватись на шию. Обличчя за рахунок припухлості привушних залоз набуває типової грушоподібної форми. Хвороба досягає максимального прояву протягом 3 днів. Ураження залози з іншого боку або залучення в процес нових груп залоз супроводжується новим підвищенням температури тіла. При ураженні привушних слинних залоз відзначаються зміни на слизовій оболонці ротової порожнини: набряклість зовнішнього отвору слинової протоки, гіперемія слизової оболонки навколо нього (симптом Мурсона). Ураження ЦНС при епідемічному паротиті різного ступеня вираженості спостерігається в багатьох хворих. Клінічне це проявляється головним болем, слабко вираженими мснінгеальними симптомами. У більш тяжких випадках можуть бути симптоми менінгоенцефаліту. Нерідко клінічні прояви епідемічного паротиту зводяться тільки до змін з боку ЦНС (ізольоване ураження мозкових оболонок — менінгіт або менінгоепцефаліт).

Часто при паротитній інфекції спостерігаються біль у животі, втрата апетиту, обкладений язик. нудота, блювання, закрепи, інколи проноси. Ці симптоми можуть свідчити про залучення в процес підшлункової залози. З боку серцево-судинної системи спостерігається деяка глухість тонів, інколи систолічний шум, брадикардія, зниження артеріального тиску. Ці зміни звичайно з'являються на З—4-й день хвороби і тривають протягом 2—3 тиж. У крові більшості хворих спостерігається лейкопенія і лімфоцитоз, інколи в перші дні може бути лейкоцитоз. ШОЕ дещо підвищена (до 15—20 мм/год) або залишається нормальною. Паротитна інфекція часто має хвилеподібний перебіг із повторними підвищеннями температури тіла, що пояснюється послідовним залученням у процес нових залозистих органів або ЦНС. Захворювання звичайно закінчується сприятливо. Набряклість уражених залоз триває протягом 5—7 днів, інколи довше, але може бути і дуже швидкий абортивний перебіг хвороби. Нагноєння залоз не спостерігається.

Згідно з класифікацією клінічних форм паротитної інфекції, розрізняють її типові форми. Це захворювання, що супроводжуються ураженням будь-яких залозистих органів і тривають як ізольовано, так і в комбінаціях. При цьому різні залози можуть залучатись в процес одночасно або послідовно одна за одною (привушні, підщелепні, під'язикова, підшлункова, яєчка тощо). Спостерігається захворювання з ізольованим ураженням ЦНС (менінгіт серозний або енцефаліт) і спільне ураження ЦНС і залозистих органів. Цей варіант паротитної інфекції зустрічається найчастіше — так звані змішані (комбіновані) форми. При цьому в деяких випадках захворювання може початися з ураження ЦНС, а в подальшому приєднується ураження тих чи інших залоз або навпаки. Може бути одночасне ураження ЦНС і залозистих органів.

Залежно від ступеня ураження залоз і ЦНС, а також від вираженості загальної інтоксикації будь-яка з типових форм паротитної інфекції може бути легкою, середньотяжкою і тяжкою.

До атипової паротитної інфекції належать стерті і безсимптомні форми. Атипові форми епідемічного паротиту характеризуються легким перебігом. При стертій формі температура тіла нормальна, загальний стан без змін. Виявляється незначна набряклість однієї або обох привушних або підщелепних залоз. Стерті форми хвороби через слабку вираженість клінічних проявів часто не розпізнаються, хворі не ізолюються і стають джерелом поширення інфекції в колективі.

Безсимптомні форми клінічне нічим не проявляються, їх можна виявити тільки під час серологічного обстеження по наростанню титру антигемаглютинінів або комплементзв'язуючих антитіл. Атипові форми зустрічаються у 20—40% випадків.

Клінічно панкреатит проявляється різкими нападами болю в животі, підвищенням температури тіла, майже завжди спостерігається повторне блювання або нудота, погіршення апетиту, закрепи, інколи проноси. Діагностика складна, якщо панкреатит є ізольованим ура­женням або передує іншим проявам паротитної інфекції. Для діагностики панкреатиту можна використати визначення діастази сечі, рівень якої підвищується до високих цифр і зберігається таким до 20—30-го дня хвороби. Із статевих залоз найчастіше уражуються яєчка (орхіт або ордо-епідидиміт). Захворювання починається з високої температури тіла, інколи з ознобу і супроводжується сильним болем у калитці, інколи відзначається біль по ходу сім'яного канатика. Частіше орхіт буває однобічним. Яєчко збільшується інколи у 2—3 рази, дещо ущільнюється. Відзначається різка болючість, біль посилюється під час руху. Калитка розтягується, набрякає, шкіра стає гіперемійованою. Набряк яєчка триває протягом 3—5 днів, потім поступово зменшується і повністю зникає через 7—10 днів. Після перене­сеного орхіту може настати атрофія яєчка з подальшою азооспермією. Порушення сперматогенезу може бути і в разі паротитної інфекції, що супроводжується без клінічних ознак орхіту. Причиною порушення сперматогенезу, що призводить до безплідності, може бути не тільки атрофія яєчок, але і порушення функції статевих залоз і кори надниркових залоз. Ураження нервової системи звичайно проявляється серозним менінгітом. Найчастіше паротитний менінгіт спостерігається в дітей у віці від 3 до 9 років. Початок хвороби завжди гострий. Відзначається різке підвищення температури тіла, повторне блювання, дитина скаржиться на головний біль, інколи спостерігаються судоми. Однак менінгеальні симптоми звичайно виражені помірно. Тиск спинномозкової рідини підвищений, рідина прозора або опалесціююча, реакція Панді слабко позитивна, високий цитоз (від 300—700 до 2000 клітин в 1 мкл) лімфоцитарного характеру (лімфоцитів 6—98%). Вміст білка і цукру нормальний або дещо підвищений. Це має важливе значення для диференціальної діагностики паротитного менінгіту з туберкульозним, за якого спинномозкова рідина також прозора, але кількість цукру в ній завжди значно знижена.

Діагностика паротитної інфекції при вираженому ураженні привушних залоз не складає особливих труднощів. Гострий розвиток серед повного здоров'я однобічної або двобічної пухлини привушних залоз наводить у першу чергу на думку про паротитну інфекцію. Не виникає труднощів у діагностиці паротитної інфекції і тоді, коли одночасно або вслід за

паротитом розвивається орхіт, субмаксиліт або серозний менінгіт.

Складніше діагностувати первинне виникаючі або ізольовані ураження підшлункової, під'язикової та інших залоз, а також ізольоване або первинне ураження ЦНС (серозний менінгіт або менінгоенцефаліт). Надзвичайно складна діагностика стертих або безсимптомних форм паротитної інфекції. Найпростіша і більш доступна серологічна діагностика. Комплементзв'язуючі антитіла з'являються на 2—5-й день хвороби і пере­бувають у сироватці крові довго, що дозволяє використовувати дані реакції як для ранньої, так і ретроспективної діагностики. Діагностичний титр при одноразовому дослідженні 1:80, найбільше значення має наростання титру антитіл.

Лікування. Хворих із легкою і середньотяжкою формами паротитної інфекції лікують у домашніх умовах. Обов'язковій госпіталізації підлягають діти з тяжкою формою хвороби, особливо при ураженні нервової системи і яєчок. Специфічного етіотропного лікування немає. Терапія симптоматична і визначається характером і тяжкістю хвороби. У гострий період рекомендуються постільний режим, велику кількість питва, рідка та напіврідка їжа. Для догляду за ротовою порожниною необхідно полоскати рот після їди перевареною водою, 2% розчином натрію гідрокарбонату. При ураженні слинних залоз показане сухе тепло (солюкс, грілка, кварц, тепла пов'язка) на уражену ділянку. При гіпертермії призначають анальгін, амідопірин та інші лікувальні засоби у вікових дозах. При панкреатиті рекомендують молочну дієту з обмеженням жирів і білків, а в разі частого блювання вдаються до внутрішньовенного крапельного введення рідини з трасилолом або контрикалом. Призначають холод на епігастральну ділянку і ферментні препарати (панкреатин). При менінгіті показана спинномозкова пункція не тільки з діагностичною метою, але як лікувальний засіб для зниження внутрішньочерепного тиску, що поліпшує стан дитини: зменшується головний біль, припиняється блювання. Необхідно провести дегідратаційну терапію: 25% розчину магнію сульфату 3—5 мл внутрішньом'язово, діакарб (по 0,1—0,15 г дітям до 3 років, 0,15—0,25 г — після 3 років 2—3 рази на добу, 20—40% розчин глюкози з аскорбіновою кислотою внутрішньовенне. Для дезінтоксикації крапельне вводять 5—10% розчин глюкози, гемодез, альбумін, плазму до 200—500 мл на добу, преднізолон (1—2 мг/кг маси тіла). Хворим на паротитний орхіт призначають суворий постільний режим, холод на калитку, антигістамінні препарати (супрастин), протизапальні засоби (ацетилсаліцилова кислота, преднізолон — 2 мг/кг на добу) протягом 3—5 днів. Як спеціфічний противірусний препарат призначають рибонуклеазу в дозі 0,5 мг/кг 4 рази на добу протягом 7—10 днів.

Профілактика. Хворих на паротитну інфекцію ізолюють не менше ніж на 9 днів (при клінічному одужанні). У дитячому закладі, де з'явився перший випадок паротитної інфекції, оголошується карантин на 21 день. Діти у віці до 10 років, що були в контакті з хворими на паротитну інфекцію, в дитячий заклад не допускаються з 11-го по 21-й день з моменту контакту. Дезінфекція після ізоляції хворого не проводиться. Для специфічної активної профілактики паротитної інфекції використовують вакцину КПК. Імунізацію паротитною вакциною проводять у віці 12 міс та 6 років. Вакцину вводять одноразово підшкірно 0,5 мл.

Медсестринський процес під час паротитної інфекції

1                    етап. Медсестринське обстеження:

Скарги: озноб, гарячка, головний біль, нудота, біль при жуванні. Дані анамнезу: контакт з хворою дитиною, відсутність щеплення.

Об'єктивні дані: гарячка 38⁰С,набряк привушних слинних залоз, шкіра над залозою звичайного кольору, напружена, блискуча.

2                    етап. Проблеми пацієнта:

Гіпертермія, головний біль, нудота, блювання, біль при жуванні, набряк привушних слинних залоз.

3                    етап. Визначення мети медсестринського догляду:

-            догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом;

-            виконання лікарських призначень;

-            навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду

4                    етап. Планування обсягу медсестринських втручань:

-            ізоляція дитини на 9 днів;

-            годування дитини термічно, хімічно щадною їжею;

-            систематичний контроль за ЧД, ЧСС, температурою тіла;

-            виконання лікарських призначень: дезінтоксикаційна терапія, дегідратаційна терапія, симптоматична терапія.

5                    етап. Оцінка результатів та корекція догляду:

-            зникнення інтоксикації, покращення загального стану;

-            зникнення набряку привушних слинних залоз, нормалізація температури;

-            корекція медсестринських втручань можлива при різних ускладненнях: панкреатит, орхіт, епідиміт, серозний менінгіт, менінгоенцефаліт, полірадикулоневрит.

Кашлюк - гостре інфекційне захворювання, яке спричинюється паличкою кашлюку. Головними проявами його є кашель з поступовим розвитком нападів спазматичного характеру.

Етіологія. Збудником коклюшу є паличка Борде - Жангу. Біологічна активність паличок проявляється токсичною, сенсибілізувальною діями, здатністю розмножуватися в епітелії дихальних шляхів. Імунологічна активність зумовлює стійкість організму при повторному зараженні.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора дитина протягом 25-30 днів від початку захворювання. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворою дитиною .Бактерії виділяються в середовище з краплинками слизу з носової частини глотки під час кашлю на відстань до 3 м. Носії палички коклюшу не мають значення у поширенні збудника. Єдиний механізм передачі інфекції - повітряно-краплинний.

Клініка

Перебіг коклюшу складається з 4 періодів: інкубаційний, катаральний, період спазматичного кашлю, період зворотного розвитку. Інкубаційний період триває в середньому 5-8 днів.

Катаральний період триває 1-2 тижні. Початок малопомітний, з'являється легкий кашель. Пізніше з'являються скарги на сухий, більш частий кашель, нежить, субфебрильну температуру тіла. Під час об'єктивного обстеження не вдається визначити патологічних змін. Період спазматичного кашлю продовжується 2-3 тижні. Головною ознакою цього періоду є типові напади спазматичного кашлю, що має характерні симптоми:

•                     розвивається раптово, частіше вночі,

•                     складається з серії кашльових поштовхів, що йдуть один за одним під час видиху,

•                     такі кашльові серії змінюються судомним свистячим вдихом - репризом,

•                     чергування кашльових серій на видиху з репризами може повторюватися від 2 до 20 разів і більше.

Після закінчення класичного нападу кашлю виділяється в'язке, тягуче харкотиння, що супроводжується блюванням. У дітей раннього віку напад закінчується підсвідомим актом сечовиділення або дефекації.

Під час нападу спазматичного кашлю у дитини спостерігають такі симптоми:

•                     обличчя стає червоним або багрово-ціанотичним,

•                     шийні вени роздуваються, пульсують,

•                     судини очей переповнюються кров'ю, з'являються сльози,

•                     язик висунутий , виділяється велика кількість слини,

•                     може виникнути носова кровотеча або крововиливи в рогівку і кон'юнктиву ока.

Між нападами можуть зберігатися такі прояви: шкірні покриви бліді, обличчя ціанотичне, набрякле, повіки набряклі, часом виникають петехії на шиї та верхній частині тулуба, на вуздечці язика утворюється виразка, яка довго не загоюється. Ці прояви пояснюються порушенням притоку крові до серця з системи верхньої порожнистої вени під час репризів, а також підвищенням венозного тиску. Під час аускультації в легенях вислуховують сухі і вологі хрипи. Перкуторно над легенями - коробковий звук.

У перебігу типового кашлюку виокремлюють три ступені тяжкості: легкий, середньої тяжкості і тяжкий. Тяжкість хвороби визначають кількістю та інтенсивністю нападів, станом дитини в період між нападами, частотою блювання під час кашлю, вираженістю змін у крові, ускладненнями. При легкому ступені напади кашлю спостерігають 10—15 разів на добу, при ступені середньої тяжкості — 15— 25 на добу, при тяжкому — 50—60 на добу. У разі тяжкого ступеня напади кашлюку зумовлюють блювання, порушення ритму дихання, іноді із зупинкою дихання різної тривалості, супроводжуються ціанозом.

Період зворотного розвитку продовжується від 1 до 3 тиж. Кашель втрачає типовий характер, напади виникають рідко, зникає блювання, поліпшується апетит.

Резидуальні прояви: хронічні бронхолегеневі хвороби, затримка психомоторного розвитку, неврози, епілептиформні напади.

Стерті форми коклюшу характеризуються короткими нападами кашлю без репризів, відсутня зміна періодів хвороби, перебіг захворювання короткий.

Особливості перебігу кашлюку у дітей грудного віку і особливо перших тижнів та місяців життя:

•                     інкубаційний та катаральний періоди скорочені,

•                     типові напади кашлю відсутні,

•                     після одного - двох кашльових поштовхів настає затримка і зупинка дихання,

•                     ціаноз може бути першою ознакою захворювання,

•                     під час зупинки дихання розвиваються судоми,

•                     перебіг захворювання тривалий, хвилеподібний та загрозливий тяжкими ускладненнями з боку легень і центральної нервової системи.

Ускладнення

Основним ускладненням є пневмонія як наслідок дії збудника і приєднання вторинної інфекції, особливо у дітей раннього віку. Ураження центральної нервової системи характеризується виникненням енцефалопатії, менінгізму. Можливі пневмоторакс, емфізема легень, підшкірної клітковини і середостіння, ателектази. Напруження під час нападу спазматичного кашлю може спричинити розвиток пупкової та пахової гриж, випадання прямої кишки, носових кровотеч, крововиливів у шкіру, кон'юнктиву та в тканини головного мозку.

Лікування

Госпіталізація хворих обов'язкова за тяжких його форм, виникнення ускладнень, а також дітей 1 го року життя. Необхідно організувати спеціальний режим для хворих: подовжене перебування на свіжому повітрі та прогулянки (свіже повітря справляє сприятливу дію на ЦНС і зменшує напади спазматичного кашлю), відволікальні заходи. Годування має бути повноцінним і відповідати вікові дитини, кількість харчувань збільшується на 1 - 2 рази на добу. Годувати дитину можна після нападу кашлю з блюванням. Етіотропна терапія (антибіотики) ефективна в катаральний і перші дні спазматичного періодів. Протягом 7-10 днів у терапевтичних дозах використовують ампіцилін, еритроміцин, левоміцетин, гентаміцин.

Патогенетична терапія включає аеротерапію, вітамінотерапію (А,С, групи В), десенсибілізувальні засоби.

Ранні терміни захворювання, а також кашлюк у дітей 1 - го року життя є показаннями до введення імуноглобуліну. Для зменшення тяжкості та частоти нападів спазматичного кашлю використовують нейроплегіки (аміназин, седуксен, пропазин), оксигенотерапію (кисневий намет),особливо при апное. Нейроплегіки знижують збудження дихального центру, знімають бронхоспазм, поглиблюють сон. Спазмолітична терапія (еуфілін, ефедрин, но-шпа), антигістамінні препарати (супрастин, дипразин), кортикостероїди. Призначається також фізіотерапевтичне лікування: інгаляції з протеолітичними ферментами і спазмолітиками, аерозолі, електрофорез. Лікування ускладнень проводять за загальними принципами.

Профілактика

Хворого ізолюють у стаціонарі чи вдома на 25 (30) діб від початку захворювання. Контактні діти віком до 7 років підлягають ізоляції на 14 діб. Заключна дезінфекція в осередку інфекції не проводиться. Для специфічної активної планової профілактики використовують ацелюлярну коклюшну вакцину, яка входить до складу комбінованих вакцин (проти дифтерії, правцю, та/або проти поліомієліту, гемофільної інфекції, вірусного гепатиту В), Щеплення проводять у 2,4,6 міс по 0,5 мл препарату внутрішньом'язово. Ревакцинацію проводять у 18 міс.

Медсестринський процес під час кашлюку

1 етап. Медсестринське обстеження:

Скарги: підвищення температури тіла, кашель, нежить,

Дані анамнезу: контакт з хворою дитиною, відсутність щеплення.

Об'єктивні дані: температура тіла субфебрильна, напад кашлю закінчується блюванням, виділенням в'язкого тягучого харкотиння, обличчя ціанотичне.

2 етап. Проблеми пацієнта:

Кашель з в'язким, тягучим харкотинням, субфебрилітет, нежить, блювання.

3 етап. Визначення мети медсестринського догляду:

-            підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень

-            догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом;

-            виконання лікарських призначень;

-            навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду.

4 етап. Планування обсягу медсестринських втручань:

-            ізоляція дитини на 30 днів;

-            взяття харкотиння методом кашльових пластин;

-            годування дитини термічно, хімічно щадною їжею;

-            здійснювати догляд за ротовою порожниною.

-            систематичний контроль за ЧД, ЧСС, температурою тіла;

-            виконання лікарських призначень: антибіотикотерапія, аеротерапія, вітамінотерапія, дезінтоксикаційна терапія, спазмолітики, нейроплегики, симптоматична терапія.

5 етап. Оцінка результатів та корекція догляду:

-            покращення загального стану та самопочуття;

-            відсутність реприз;

-            виявлення та аналіз нових проблем, пов'язаних з ускладненнями кащлюку з відповідною корекцією медсестринських втручань.

Паракашлюк — гостра інфекційна хвороба, що спричинюється паличкою паракашлюку. Механізм передавання повітряно-краплинний. Характеризується слабовираженими симптомами загальної інтоксикації, початковими катаральними проявами і тривалим, часом спастичним кашлем. Рідко бувають кашлюкоподібні напади з репризами.

Етіологія. Збудник — грамнегативна паличка, нестійка в навколишньому середовищі, утворює ендотоксин.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворі на паракашлюк і носії. Індекс контагіозності - 40. Хворіють переважно діти віком від 2 до 10 років.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває від 3 до 14 днів. При типових (кашлюкоподібних) формах розрізняють такі періоди: катаральний (передспазматичний), спазматичний і реконвалесценції. Клінічні симптоми подібні до легкої форми кашлюку. Катаральний період характеризується незначними катаральними явищами або зовсім безсимптомний. Основним проявом паракашлюку є кашель, який триває близько 3 тиж. Специфічних ускладнень і резидуальних явищ не спостерігають. У більшості випадків паракашлюк перебігає в стертій формі без спазматичного кашлю.

Діагностика. При типових формах паракашлюку важливе значення має клініко-епідеміологічний метод. Вирішальну роль відіграють лабораторні методи дослідження — бактеріологічний і серологічний.

Лікування симптоматичне, антибіотиків не призначають.

Профілактика. Активної імунопрофілактики не проводять. Дітей віком до року, які захворіли на паракашлюк, ізолюють на термін до 25 днів від початку хвороби. Дітей до року, які були в контакті з хворим, ізолюють на 14 днів від моменту останнього контакту.