Група 4 А сс Лекція №1 8 й семестр Викладач Кіон О. І. Предмет Медсестринство в педіатрії Дата 13.01.2021 Тема Вітряна віспа. Скарлатина.

 

Група 4 А сс Лекція №1 8 й семестр

Викладач	Кіон О. І.
Предмет	Медсестринство в педіатрії
Дата	13.01.2021
Тема	Вітряна віспа. Скарлатина.

1.                      Написати опорний конспект в лекційний зошит.

2.                      Термін виконання: наступний день після заняття за розкладом.

План

1.                      Вітряна віспа. Визначення, етіологія, епідеміологія.

2.                      Медсестринський процес при цій патології: медсестринське обстеження, виявлення дійсних і супутніх проблем пацієнта, встановлення медсестринських діагнозів, планування медсестринських втручань.

3.                      Ускладнення, пов’язані з дією вірусу та зумовлені вторинною інфекцією.

4.                      Реалізація плану медсестринських втручань під час обстеження, спостереження та догляду за пацієнтом. Виконання лікарських призначень. Оцінювання результатів виконання плану медсестринських втручань та їх корекція.

5.                      Профілактика. Заходи в осередку інфекції. Чинні накази МОЗ України.

6.                      Скарлатина. Визначення, етіологія, епідеміологія.

7.                      Медсестринський процес при цій патології: медсестринське обстеження, виявлення дійсних і супутніх проблем пацієнта, встановлення медсестринських діагнозів, планування медсестринських втручань.

8.                      Ускладнення, пов’язані з дією вірусу та зумовлені вторинною інфекцією.

9.                      Реалізація плану медсестринських втручань під час обстеження, спостереження та догляду за пацієнтом. Виконання лікарських призначень. Оцінювання результатів виконання плану медсестринських втручань та їх корекція.

10.                  Профілактика. Заходи в осередку інфекції. Чинні накази МОЗ України.

 

Скарлатина — гостре інфекційне захворювання токсико-септичного характеру, що супроводжується загальною інтоксикацією (гарячка, блювання, ураження нервової та серцево-судинної систем), ангіною, дрібноцятковим висипом на шкірі, розвитком ускладнень гнійно-септичного та алергічного генезу.

Етіологія. Збудником скарлатини є Р-гемолітичний стрептокок групи А, за типо специфічним антигеном має до 65 серотипів, які бувають причиною таких захворювань, як бешиха, ангіна тощо. Гемолітичний стрептокок виробляє такі токсини: еритрогенний токсин Діка (термолабільна фракція) та алерген (термостабільна фракція), а також гемолізин, стрептолізини, лейкоцидин, фібринолізин тощо. Усі серотипи гемолітичних стрептококів утворюють однаковий токсин, тому антитоксичний імунітет груповий. Стрептокок досить стійкий до несприятливих зовнішніх впливів, температуру до +60 °С витримує протягом 2 год, кип'ятіння вбиває його лише протягом 15 хв; достатньо стійкий до дезінфікуючих рідин (хлорамін), чутливий до антибіотиків.

Епідеміологія. Скарлатина частіше зустрічається в дітей, хоча можуть захворіти і дорослі. Головним джерелом інфекції є хворий на скарлатину в період її клінічних проявів. Значну роль у поширенні хвороби відіграють діти, які перехворіли на атипові та стерті форми скарлатини, а також на стрептококову ангіну. Передача інфекції відбувається повітряно- крапельним шляхом (через слину, слиз із носогорла), а також контактно-побутовим через третіх осіб, білизну, речі, іграшки, якими користується хворий, та харчові продукти, особливо молоко. Сприйнятливість до інфекції достатньо висока, індекс контагіозності близько 40%. Вхідними воротами інфекції є зів і порожнина носогорла, збудник може проникнути також через уражену шкіру і слизові оболонки (екстрабукальна, ранова скарлатина). 90% хворих — це діти до 16 років, найбільш уразливими є діти дошкільного та раннього шкільного віку. Діти 1-го року життя, як правило, на скарлатину хворіють рідко.

Частіше скарлатина зустрічається в осінньо-зимовий період (катаральні зміни носогорла, зниження загальної резистентності, тісніший контакт дітей між собою).

Патогенез. У розвитку скарлатини головне значення мають збудник захворювання, його токсини та алергени. Вхідними воротами найчастіше бувають зів та носогорло, іноді пошкоджена шкіра (ранова та опікова скарлатина). Характерний первинний афект — скарлатинозна ангіна і пов'язаний з ураженням мигдалика підщелепний лімфаденіт. Із первинного афекту в кров активно надходять токсини та алергени. Токсичні прояви пов'язані з еритрогенним токсином, який має тропізм до вегетативної, ендокринної, нервової та серцево-судинної систем і дає симптоми загальної інтоксикації: гарячка, блювання, висип, ураження центральної та вегетативної нервової системи, серцево-судинні розлади.

Клініка. Інкубаційний період скарлатини триває від 1 до 12 днів, у середньому 5—7 днів. Хвороба починається гостро; легкий або різкий озноб і швидке підвищення температури тіла до 39—40 °С, одноразове блювання. З перших годин захворювання відмічаються також го­ловний біль, загальна слабкість, болюче ковтання. Характерний вигляд хворого: злегка одутле обличчя, підщелепні лімфовузли збільшені, під час пальпації болючі. Під час огляду зіва виявляють яскраву гіперемію, відмежовану м'яким піднебінням, язичком та мигдаликами.

Уже в 1 -й день хвороби, рідше в найближчі 2—3 дні, з'являється характерне висипання на шкірі: численні дрібноцяткові яскраво-червоні елементи, розташовані дуже близько один від одного, але вони не зливаються. Висип спочатку розташовується на шиї і у верхній частині грудної клітки, але швидко (протягом 1-ї доби) поширюється по всьому тілу. Шкіра яскраво гіперемійована, в зв'язку з тим що висип зливається в суцільне поле гіперемії. Обличчя хворого характеризується яскравою гіперемією щік, а ділянка підборіддя і довкола рота без висипу, виділяється значною блідістю шкірних покривів (блідість носогубного трикутника). Висип найвиразніший у ділянці ліктьових згинів, на бокових поверхнях тулуба, внизу живота та пахвинних ділянках, шкірні складки "насичені", іноді з'являються петехіальні елементи. Чітко виявляється білий дермографізм. Типовою для скарлатини є також сухість шкіри, особливо в перші дні захворювання. Висип зберігається протягом 2—7 днів, зникає, не залишаючи сліду. Після зникнення висипу на шкірі (на 6—7-й день хвороби) з'являється досить характерний, хоча й пізній, симптом скарлатини — пластинчасте лущення. На обличчі та шиї епідерміс сходить дрібними лусочками (висівкоподібне лущення), на тулубі, спині, стегнах і сідницях — досить значними "стружками" (лущення велико пластівчасте), на долонях — масивними пластами. Пластівчасте лущення на підошвах, п'ятах триває 3—4 тиж. У дітей раннього віку, а також у разі лікування пеніциліном лущення шкіри може бути не­значним або не спостерігається.

Постійним симптомом скарлатини є ангіна. Типовою є яскрава, різко відмежована гіперемія мигдаликів, язичка, м'якого піднебіння. Ангіна може бути катаральною, фолікулярною, некротичною та фібринозною.Слизова оболонка ротової порожнини суха. Язик вологий і вкритий товстим сірувато-білим нальотом. Із 3—4-го дня хвороби язик звільняється від нальоту і набуває яскраво-червоного кольору, на його кінчику можна бачити численні збільшені сосочки (малиновий язик). Цей симптом зберігається 1—2 тиж. Регіонарні (підшелепні та шийні) лімфовузли збільшуються, вони щільні та болючі в разі пальпації. При некрозах у зіві у патологічний процес втягується шийна клітковина (аденофлегмона).

Ураження серцево-судинної системи характеризується тахікардією, глухістю тонів серця, підвищенням артеріального тиску, межі серця розширені. Печінка збільшена. Типовим для скарлатини є перебіг симпатикус-фази та вагус-фази, пов'язаний з ураженням токсином вегетативної нервової системи. У перші 3—4 дні виявляється симпатикус-фаза:

•  тахікардія, підвищення артеріального тиску, сухість шкіри,

•  симптом Ашнера негативний, білий дермографізм повільно з'являється і швидко зникає,

•  в крові спостерігається підвищення рівня цукру.

З 5—6-го дня настає вагус-фаза:

•  брадикардія, зниження артеріального тиску, пітливість,

•  симптом Ашнера різко позитивний,

•  білий дермографізм швидко з'являється і повільно зникає,

•  рівень цукру в крові знижується,

•  картина крові характеризується нейтрофільним лейкоцитозом, підвищенням ШОЕ, з 4— 6-го дня нерідко можна виявити еозинофілію (до 6—7%).

За звичайного перебігу скарлатини гарячковий період триває 7—12 днів. Висип поступово зникає, температура тіла знижується до норми, зникають явища скарлатинозної ангіни. Настає період одужання та відносного благополуччя в стані хворого (до 15—20-го дня хвороби) з переходом у 2-й період ускладнень, багато з яких можна пояснити сенсибілізацією організму до стрептокока.

Типові випадки скарлатини за тяжкістю поділяють на легку, середньої тяжкості і тяжку (токсична, септична і токсико-септична) форми .Легка форма скарлатини характеризується підвищенням температури тіла до 38 °С, досить помірно вираженою інтоксикацією, за­гальний стан хворого задовільний, катаральною ангіною, незначним висипом на шкірі (груди, шия, пахвинні та пахові ділянки), блювання може не бути. Зміни в крові незначні. Клінічні симптоми тривають протягом 3—5 днів. Ускладнення з'являються рідко. Середньотяжка форма розвивається гостро з повторним блюванням, гарячкою до 39—40 °С, головним болем, тахікардією, яскравим висипом на шкірі, енантемою, ангіною з жовто-білим нальотом у криптах. Токсикоз та гарячка виражені протягом 7—8 днів. Частими ускладненнями можуть бути нефрит, отит, лімфаденіт.

За тяжкої форми скарлатини може бути більш виражений токсичний синдром: гострий початок із багаторазовим блюванням, гарячка до 40 °С і вище, потьмарена свідомість, можливі корчі, менінгеальні симптоми, тахікардія, яскравий рясний висип ціанотичного характеру, іноді геморагії (петехії). Склери очей насичені кров'ю, зіниці звужені, артеріальний тиск різко падає, межі серця розширені, тони значно приглушені. Можлива поява гострої серцево-судинної недостатності внаслідок токсичного пригнічення ЦНС і сер­цево-судинного апарату. Септична форма характеризується розвитком глибоких некрозів у зіві і некротичних процесів у носогорлі .Мигдалики збільшуються, на їх поверхні утворюються некротичні нальоти сірого кольору, спостерігаються гнійні виділення з носа, рота неприємного запаху (некротичні зміни в зіві).

Екстрафарингеальна (екстрабукальна) форма скарлатини (ранова, опікова, постопераційна), за якої інфекція проникає через ушкоджену шкіру або слизові оболонки, характеризується коротким інкубаційним періодом, відсутністю змін у зіві, висип з'являється протягом 1—2-го дня хвороби передусім навколо вхідних воріт інфекції. Температура тіла субфебрильна. Контагіозність екстрафа-рингеальної форми скарлатини мінімальна.

Стерта (рудиментарна) форма проявляється катаральною ангіною і незначним висипом, який триває не більше ніж 1 день, ускладнень не буває.

У дітей раннього віку перебіг скарлатини має свої особливості: :початковий токсичний синдром виражений слабо (температура субфебрильна, блювання не буває), висип незначний, шкіра бліда, лущення не спостерігається, ангіна катаральна, малиновий язик зус­трічається не часто. Однак тяжкість захворювання пов'язана з великою кількістю септичних ускладнень, які з'являються після 6-го дня захворювання, і нерідко розвитком септичної форми в1 -2-го дня захворювання.

Ускладненнями скарлатини можуть бути лімфаденіт, отит, синусит, мастоїдит, нефрит, артрит, міокардит. Останніми роками вони зустрічаються рідко у зв'язку з застосуванням антибіотиків та організацією ізоляції хворих на скарлатину на дому.

Ускладнення виникають на 2—4-йму тижні від початку хвороби: алергічної природи — на 2—4-му тижні частіше в дітей старшого віку, гнійні на-2-му - 4-му тижні частіше в дітей раннього віку

Діагностика. У разі типового перебігу скарлатини її діагностика не складна. Наявність симптомів інтоксикації (гарячка, блювання, порушення загального стану), характер висипу (дрібнокрапчастий висип на тілі, загальна гіперемія шкіри, "насиченість" шкірних складок, сухість шкіри, поява висипу протягом 1-ї доби, лущення), різко відмежована ангіна з нальотами на мигдаликах, збільшення регіонарних лімфовузлів, малиновий язик, лейкоцитоз із нейтрофільозом є свідченням того, що це скарлатина.

Лікування. Госпіталізація хворих на скарлатину не обов'язкова. Госпіталізувати необхідно хворих 1 -го року життя, з тяжкими формами хвороби незалежно від віку, хворих із дитячих закладів закритого типу. Перші 5—6 днів режим має бути постільний, необхідно підтриму­вати чистоту шкіри у хворих (гігієнічні ванни кожні 4—5 днів). Оскільки в початковий період скарлатини є ангіна, хворим призначають напіврідку їжу (слизуваті супи, рідкі каші, кефір, киселі тощо), їжа має відповідати віку хворого, бути достатньо вітамінізованою.

За всіх форм скарлатини призначають антибіотики, що сприяє швидкій санації від гемолітичного стрептокока, запобігає розвитку ускладнень, скорочує період виділення збудника, зменшує кількість та тяжкість алергічних проявів. Частіше призначають пеніцилін внутрішньом'язово (від 100 000—150 000 до 200 000—300 000 ОД/кг маси тіла на добу) або бицилін-3 (до 800 000 ОД) одноразово в разі лікування в умовах стаціонару на дому. У разі алергії чи непереносимості пеніциліну та в домашніх умовах застосовують також еритроміцин, ампіокс, лінкоміцину гідрохлорид та інші.

За симптомів інтоксикації призначають дезінтоксикаційну терапію (гемодез, 5% розчин глюкози).Усім хворим призначають вітаміни ( аскорбінову кислоту, аскорутин), антигістамінні препарати (димедрол, піпольфен тощо), особливо в дітей з діатезом та алергічними порушеннями. Лікування ускладнень проводять за їх видом і тяжкістю.

Профілактика. Специфічної профілактики скарлатини немає. Неспецифічна профілактика включає раннє виявлення захворювання та ізоляцію хворих. Термін ізоляції хворих у ста­ціонарі не менше ніж 10 днів (повне клінічне видужання, відсутність ускладнень). У дитячий заклад дитину можна направити через 22 дні від початку хвороби. Діти, які були в контакті з хворим, протягом 7 днів після контакту не відвідують дитячі заклади — карантин (до 2-го класу школи), коли хворого вилучено з осередку хвороби, та 17 днів, коли хворий залишається в осередку. Заключну та поточну дезінфекцію проводять під контролем лікаря, батьків та медперсоналу.

Медсестринський процес:

1                    етап.Медсестринське обстеження:

Скарги: озноб, гарячка, слабкість, млявість, біль в горлі, поганий апетит, головний біль, світлобоязнь, відчуття стороннього тіла у очах, виділення з очей, кашель сухий, вологий, висипка на тілі, біль у горлі при ковтанні

Дані анамнезу: контакт з дитиною, хворою на ангіну, скарлатину,або стрептодермію.

Об'єктивні дані: температура тіла до 38 - 40⁰С, збільшені підщелепні та передньошийні лімфовузли, - гіперемія і нальот на мигдаликах, висипка.

2                    етап. Проблеми пацієнта:

гіпертермія, біль в горлі, збільшення лімфатичних вузлів, висипка.

3                    етап. Визначення мети медсестринського догляду:

-                     підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень;

-                     догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом;

-                     виконання лікарських призначень;

-                     -навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду.

4                    етап. Планування обсягу медсестринських втручань:

-                     ізоляція дитини;

-                     взяття мазків з зіва та носа на стрептокок та на BL;

-                     годування дитини термічно щадною їжею;

-                     здійснювати догляд за зівом,ротовою порожниною;

-                     систематичний контроль за ЧД, ЧСС,температурою тіла;

-                     виконання лікарських призначень: дезінтоксикаційна терапія, антибіотикотерапія, симптоматична терапія.

5                    етап. Оцінка результатів та корекція догляду:

-                     зникнення інтоксикації, покращення загального стану;

-                     зникнення болю в горлі, нормалізація температури;

-                     корекція медсестринських втручань можлива при різних ускладненнях: лімфаденіт, отит, синусит, мастоїдит, нефрит, артрит, міокардит.

 

Вітряна віспа — гостре інфекційне захворювання, що спричиняється фільтрівним вірусом, передається повітряно-крапельним шляхом та характеризується гарячкою і везикульозним висипом на шкірі всього тіла і слизових оболонках.

Етіологія. Збудник вітряної віспи — вірус із родини Herpesviridae з діаметром віріона 150—200 нм, містить ДНК, за своїми властивостями не відрізняється від вірусу оперізувального герпесу, у зв'язку з чим, за сучасною класифікацією, він позначений як вірус вітряної віспи — зостер. Вірус не стійкий у навколишньому середовищі і не патогенний для тварин. Уражує ядра та цитоплазму клітин, при цьому формуються еозинофільні внутрішньоядерні включення. Може викликати утворення гігантських багатоядерних клітин, ядра яких також вміщують включення.

Епідеміологія. Вітряна віспа належить до найбільш поширених захворювань у дитячому віці; до 10—14 років практично хворіють усі. Єдиним джерелом інфекції є хвора людина, яка стає заразною в останні 1—2 дні інкубаційного періоду і до 5-го дня після появи останнього висипання. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом. Вірус легко поширюється зі струменем повітря на значну відстань. Доведено трансплацентарну передачу вірусу від матері до плода. Сприйнятливість до вітряної віспи майже 100%. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання зустрічаються рідко.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції — слизова оболонка верхніх дихальних шляхів. По лімфатичних шляхах вірус потрапляє в кров. Током крові він заноситься і фіксується в епітеліальних клітинах шкіри і слизових оболонок, де спричиняє запальні процеси, утворює пухирці, наповнені серозним вмістом, в якому міститься вірус у найвищій концентрації (варицельозний висип). Вірус вітряної віспи тропний до нервової тканини, при цьому можуть уражуватись між хребцеві ганглії, кора мозку, підкірка і особливо кора мозочка. Дуже рідко можуть піддаватися ураженню вісцеральні органи, насамперед, печінка, легені.

Клініка. Інкубаційний період триває від 11 до 21 дня (в середньому 14 днів). Захворювання частіше починається висипом (поява пухирців на шкірі) і підвищенням температури тіла. Проте нерідко спостерігається короткий продромальний період (24—48 год), який характеризується незначним підвищенням температури тіла, катаральними явищами, іноді спостерігається продромальний висип у ділянці грудної клітки. Висип має скарлатино або кореподібний вигляд і швидко зникає. На 1—2-й день захворювання в різних місцях тіла, а також на слизових оболонках з'являється варицельозний висип. Спочатку елементи висипу мають вигляд плям або папул — круглої чи овальної форми. На відміну від натуральної віспи консистенція їх м'яка, інфільтрація незначна або її зовсім немає. За кілька годин більшість цих плям — папул перетворюється в однокамерні пухирці — везикули, деякі плями потроху бліднуть і зникають або на їх місці з'являються папули, які також поступово зменшуються і зникають. Етапності у висипанні не буває. Висипання плям, папул і перетворення їх у везикули відбувається поштовхами. Таких поштовхів буває 3—5, і тому весь період висипання може тривати 7— 8 днів. Через 1—2 дні кожний пухирець починає підсихати, на його місці утворюється кірочка, яка через декілька днів відпадає. Рубці звичайно не утворюються, за винятком випадків, коли дитина силоміць відриває кірочку, особливо на обличчі. У зв'язку з тим що внаслідок підсихання одних пухирців з'являються свіжі плями та везикули, картина висипу при вітряній віспі характеризується поліморфізмом. На слизових оболонках ротової порожнини та зіва пухирці утворюються не завжди. У внутрішніх органах особливих змін за цього захворювання звичайно не спостерігається. Три­валість хвороби до повного відпадіння кірочок не перевищує 3 тиж. Перебіг захворювання звичайно не тяжкий і воно закінчується цілковитим видужанням хворого. Існують стерті, маловиразні форми хвороби з незначним висипом, особливо в дітей, яким до виникнення вітряної віспи вводили імуноглобулін.

У ослаблених дітей раннього віку, особливо на тлі інших інфекційних захворювань, хвороба може набути злоякісного характеру. При цьому спостерігаються такі форми:

•  пустульозні, коли везикули перетворюються на пустули, і хвороба нагадує натуральну віспу;

•  бульозні, коли з'являються великі пухирці (діаметром до 2—3 см) із серозним та каламутним вмістом; у цих випадках хвороба нерідко нагадує пемфігус;

•  геморагічні з кров'янистим вмістом пухирців та петехіями на шкірі, що буває переважно в дітей з геморагічним діатезом, особливо з тромбоцитопенічною пурпурою;

•  гангренозні, які характеризуються змертвінням шкіри навколо пухирців і утворенням торпідних виразок.

Ці форми захворювання звичайно погіршують прогноз. Периферична кров у хворих на вітряну віспу практично не змінена. Інколи спостерігається невелика лейкопенія і відносний

лімфоцитоз.

Розрізняють типову і атипову вітряну віспи. Типова вітряна віспа за тяжкістю перебігу буває легкою, середньо тяжкою і тяжкою. Перебіг вітряної віспи може бути гладким, без ускладнень і з ускладненнями.

Типова вітряна віспа характеризується наявністю типових пухирцевих висипань, наповнених прозорим вмістом.

•   За легких форм температура тіла підвищується до 37,5—38 °С, симптоми інтоксикації практично відсутні, висипання не рясні.

•   За середньотяжких форм температура тіла підвищується до 39 °С, симптоми інтоксикації виражені помірно, висипання рясні, в тому числі і на слизових оболонках.

•   За тяжких форм спостерігаються висока температура тіла (до 39,5—40 °С), висипання дуже рясні, великі, застиглі в одній стадії розвитку. На висоті захворювання можливий нейротоксикоз із судомним синдромом і менігоенцефалічними реакціями.

Атипова вітряна віспа (рудиментарна форма) звичайно зустрічається в дітей, яким у період інкубації ввели імуноглобулін або плазму. Вона характеризується появою розеольозно-папульозних висипань з окремими недорозвиненими, ледь помітними пухирцями, температура тіла нормальна. Загальний стан дитини не порушується.

Генералізована (вісцеральна) форма вітряної віспи зустрічається в новонароджених. Може спостерігатися і в тих, які отримують стероїдні гормони. Хвороба проявляється гіпертермією, тяжкою інтоксикацією та ураженням внутрішніх органів: печінки, легенів, нирок тощо. Перебіг хвороби дуже тяжкий і досить часто з летальним кінцем. Виділяють також геморагічну і гангренозну форми вітряної віспи.

У типових випадках перебіг хвороби легкий. Температура тіла нормалізується на 3—5-й день від початку захворювання. За тяжких форм гарячка триває до 7—10 днів. Кірочки відпадають на 7—14-й день хвороби. Інколи кірочки зберігаються протягом 3 тиж хвороби. На місці кірочок ще тривалий час залишаються незначна пігментація або поверхневі рубчики.

Вітряна віспа у новонароджених і дітей раннього віку. Так, у новонароджених і дітей 1-го року життя захворювання частіше починається з загально інфекційних проявів. Із перших днів відзначаються млявість, неспокій, відсутність апетиту, нерідко буває блювання, температура тіла субфебрильна, або нормальна. Висип з'являється на 2—5-й день, рясний, поліморфний: папули, везикули і навіть пустули, але інколи елементи висипу якби застигають в одній стадії розвитку. На висоті висипання температура тіла може досягати значних цифр, наростає токсикоз, можливі судоми, непритомність, висипання можуть набувати геморагічного характеру. Перебіг хвороби нерідко тяжкий. У таких випадках посилюється нейротоксикоз, з'являються менінго-енцефалітичні реакції, можливі вісцеральні ураження. За вітряної віспи в новонароджених і дітей раннього віку часто приєднується вторинна інфекція з розвитком гнійних вогнищ запалення (піодермія, флегмона, абсцеси, пневмонія тощо).

Вроджена вітряна віспа. У разі інфікування жінки в перші місяці вагітності можлива тератогенна дія вірусу на ембріон. Однак на. практиці народження дітей з ембріо-.і фетопатіями, що виникають у зв'язку з вітряночною інфекцією, зустрічаються рідко. Захворювання вагітної жінки на вітряну віспу істотно не впливає на виношування дитини.Оскільки інкубаційний період за вітряної віспи становить від 11 до 21 дня, усі випадки хвороби, що виникають у новонародженого у віці до 11 днів, слід відносити до природженої вітряної віспи. Інкубаційний період природженої вітряної віспи буває коротшим — від 6 до 16 днів. Перебіг захворювання частіше відбувається в середньотяжкій і тяжкій формах. Нерідко спостерігається генералізований перебіг з ураженням вісцеральних органів: легенів, міокарда, нирок, кишок. Однак зустрічаються легкі і навіть стерті рудиментарні форми. Тяжкість природженої вітряної віспи визначається періодом інфікування. У разі захворювання вагітної безпосередньо перед пологами вітряна віспа в новонародженого проявляється на 5—10-й день життя, її перебіг тяжкий і нерідко закінчується летально. У разі захворювання вагітної за 5—10 днів до пологів перші клінічні ознаки в новонародженого з'являються відразу після народження. Перебіг хвороби в цих випадках легкий. Це пояснюється тим, що в матері вже з'являються специфічні антитіла, які передаються плоду через плаценту.

При вітряній віспі бувають специфічні ускладнення, зумовлені безпосередньою дією самого вірусу, і можуть виникати внаслідок приєднання бактеріальної інфекції. Серед ускладнень провідне місце займають енцефаліт і менінгоенцефаліт, рідше виникають мієліт, нефрит, міокардит. Серед бактеріальних ускладнень частіше виникають флегмона, абсцес, імпетиго, бульозна стрептодермія, лімфаденіт. Ці ускладнення зустрічаються в ослаблених дітей унаслідок порушення гігієни шкіри і слизових оболонок

Діагностику вітряної віспи проводять на основі виявлення типового везикульозного висипу, розташованого по всьому тілі, в тому числі і на волосяній частині голови. Характерна своєрідна еволюція висипань, а також поліморфізм висипу. Із лабораторних методів використовують виявлення тілець Арагао (накопичення вірусу) в забарвлених серебрінням за Морозовим мазках везикульозної рідини за звичайної або електронної мікроскопії. Для серологічної діагностики застосовують РЗК. Заслуговує на увагу імунофлюоресцентний метод, за допомогою якого можна виявити вітрянковий антиген у мазках — відбитках із вмісту везикул. Вірус мздкна виділити на ембріональних культурах клітин людини.

Лікування. Госпіталізацію хворих на вітряну віспу проводять з урахуванням епідеміологічних (несприятливі побутові умови, проживання в гуртожитку, наявність у сім'ї ослаблених дітей) і клінічних (тяжкий перебіг, ускладнення) показань. В усіх ініших випадках хворого ізолюють дома на час захворювання (до клінічного одужання, але не менш ніж на 5 днів після появи останнього елемента висипу). У гострий період хвороби (період висипання) хворим рекомендують постільний режим терміном на 1 тиж. Везикули на шкірі змащують розчином брильянтового зеленого, очі промивають, закапують 15— 20% розчином сульфацил-натрію, зів полощуть розчином фурациліну 1:5000. У разі тяжкого перебігу хвороби вводять 3—6 мл імуноглобуліну. Застосовують полівітаміни, десенсибілізуючі препарати. За наявності пустульозного висипу призначають антибіотики — бензилпеніцилін, ампіцилін, оксацилін. За тяжких форм можливе використання інтерферону, ацикловіру та імуноглобуліну, проводять дезінтоксикаційну терапію (плазма, 5% розчин глюкози). Кортикостероїдні гормони призначають у разі вітрянкового енцефаліту. Інші неврологічні прояви лікують за загальними принципами.

Профілактика. Госпіталізація хворих не обов'язкова. Хворого необхідно обов'язково ізолювати до 5-го дня після останнього висипання. Приміщення, де перебуває хворий, щодня провітрюють, проводять вологе прибирання. Контактні діти дошкільного віку не допускаються в дитячі заклади з 11 -го по 21 -й день контакту. Специфічна профілактика вітряної віспи практично відсутня.

Медсестринський процес:

4 етап. Медсестринське обстеження:

Скарги: озноб, гарячка, слабкість, млявість, дратівливість, плаксивість, погіршення апетиту висипка, свербіж,

Дані анамнезу: контакт з хворою дитиною.

Об'єктивні дані: температура тіла до 38 - 39⁰С. Висип, розташований на нормальному тлі шкіри.

Елементи висипки зазнають закономірної еволюції: рожева пляма (розеола) — папула — везикула — кірочка. Пляма діаметром 2—4 мм протягом декількох годин перетворюється на папули і везикули. Везикули наповнені серозним вмістом, розташовуються на неінфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий, зрідка стає каламутним, гнійним і навіть геморагічним Розмір везикул різний — від 1—2 мм до 5—6 мм у діаметрі, при проколі везикула спорожнюється. Не всі плями і папули перетворюються на везикули. Окрім того, протя­гом декількох днів відбувається "підсипання" нових елементів, що надає екзантемі своєрідності: у одного і того самого хворого можна бачити одночасно і пляму, і папулу, і везикулу, і кірочку, тобто для вітряної віспи характерна поліморфність висипки. Довкола везикули є вузька смужка гіперемії. Кількість елементів висипу різна — від декількох десятків до декількох сотень. Локалізується на шкірі тулуба, обличчі, шиї, кінцівках, за винятком долонь і підошов, де вона трапляється дуже рідко. Характерне висипання на волосистій частині голови. Загальна тривалість періоду висипань коливається від 2 до 10 днів, рідше довше. Кірочки відпадають через 5—10 днів, не лишаючи сліду, але якщо їх "зривають", на їхньому місці утворюються рубчики.

5 етап. Проблеми пацієнта:

озноб, гарячка, погіршення апетиту висипка, свербіж,

6 етап. Визначення мети медсестринського догляду:

-  підготовка пацієнта та взяття матеріалу для лабораторних досліджень;

-  догляд та медсестринське спостереження за пацієнтом;

-  виконання лікарських призначень;

-  -навчити матір пацієнта маніпуляціям по догляду.

4 етап. Планування обсягу медсестринських втручань:

-  ізоляція дитини до 5 дня від останнього висипання;

-  годування дитини термічно  та хімічнощадною їжею при наявності енантеми в порожнині рота;

-  здійснювати догляд за зівом,ротовою порожниною;

-  систематичний контроль за ЧД, ЧСС,температурою тіла;

-  виконання лікарських призначень: симптоматична терапія.

6 етап. Оцінка результатів та корекція догляду:

-  зникнення інтоксикації, покращення загального стану;

-  нормалізація температури;

-                   корекція медсестринських втручань можлива при різних ускладненнях: енцефаліт і менінгоенцефаліт, флегмона, абсцес, імпетиго, бульозна стрептодермія, лімфаденіт.