Група 4 А сс Лекція №3 8 й семестр Викладач Кіон О. І. Предмет Медсестринство в педіатрії Дата 31.01.2022 Тема Кишкові інфекції.
Група 4 А сс
Лекція №3 8 й семестр
|
Викладач |
Кіон О. І. |
|
Предмет |
Медсестринство в
педіатрії |
|
Дата |
31.01.2022 |
|
Тема |
Кишкові
інфекції. |
1.
Написати опорний конспект в лекційний
зошит.
2.
Термін виконання: наступний день після
заняття за розкладом.
План
1.
Кишкові інфекції: дизентерія, сальмонельоз,
колі-інфекція. Визначення, етіологія, епідеміологія, класифікація.
2.
Медсестринський процес при цій патології: медсестринське
обстеження, медсестринські діагнози, планування медсестринських втручань
(взяття біологічного матеріалу для лабораторних досліджень, особливості догляду
за пацієнтом, дієтотерапія).
3.
Заходи в осередку інфекції.
4.
Профілактика. Роль медсестри в проведенні профілактики
гострої кишкової інфекції.
Гострі кишкові інфекції - це група інфекційних захворювань
різної етіології ( вірусної, бактеріальної, грибкової, паразитарної), які
характеризуються фекально - оральним шляхом передачі і переважним ураженням
травного каналу. У структурі інфекційної захворюваності дітей ГКІ займають
значне місце. За поширеністю вони поступаються лише ГРВІ, а в структурі
смертності дітей від інфекційних хвороб в Україні посідають 2-3 місце.
Дизентерія бактеріальна (шигельоз)
— гостра інфекційна хвороба, що спричиняється бактеріями роду шигел (Shigella),
родини Enterobacteriacіae, і характеризується ураженням слизової оболонки
дистального відділу товстої кишки, загальною інтоксикацією, частою та болючою
дефекацією, переймоподібним болем у животі, патологічними домішками у
випорожненнях (слиз, кров та гній).
Етіологія. Залежно від біохімічних властивостей та антигенної
структури рід шигел поділяють на 4 підгрупи — А, В, С, D. У підгрупу А входять
10 сероварів Sh. dysenteriae, у тому числі шигели Григор'єва—Шігі,
Штуцера—Шмітца, Ларджа—Сакса. До підгрупи В (Sh. flexneri) належить 6
сероварів, у тому числі шигели Н'юкасл — серовар 6. Підгрупа С (Sh. boydi)
налічує 15 сероварів, підгрупа D (Sh. sonnei) має декілька сероварів за
ферментативними властивостями. У нашій країні прийнята класифікація шигел, за
якою розрізняють 3 підгрупи. Підгрупи В і С об'єднані в одну — Sh Flexnera.
Шигели — це нерухомі грамнегативні палички розміром 2—3 мкм, спор та капсул не
утворюють, їх резистентність у навколишньому середовищі значна. Вони
зберігаються в молоці та воді протягом З—10 діб, готових харчових продуктах 5—6
днів, вологому ґрунті близько 40 днів, а в заморожених продуктах та льоду —
близько 6 міс. За температури 60 °С шигели гинуть через 10 хв, а під час
кип'ятіння — відразу. Стійкість шигел вища, що слабша їх патогенність.
Патогенність різних видів шигел неоднакова. Найбільш патогенні шигели
Григор'єва—Шігі, які здатні продукувати екзотоксин, а всі інші шигели виділяють
тільки ендотоксин.
Найбільше епідеміологічне та клінічне значення нині мають
шигели Флекснера і Зонне. Епідеміологія. Джерелом інфекції є
хворі на дизентерію гострої форми (особливо у перші 3 дні захворювання) і
значно менше бактеріоносії. Особливо небезпечні хворі з легкими та
субклінічними формами дизентерії. Дизентерія — хвороба з фекально-оральним
механізмом передачі інфекції Інфекція передається через забруднені руки,
продукти, питну воду, її переносниками можуть бути мухи, тому виділяють
харчовий, водяний шляхи зараження. Харчовий шлях (Зоnnеі) зустрічається частіше
у дітей старшого віку, харчові продукти інфікуються брудними руками, мухами;
виникають вогнищеві спалахи, особливо в дитячих закладах. Водний шлях (Sh
Flexnera) характеризується раптовим виникненням спалахів чи епідемій,
інфікуванння відбувається внаслідок вживання води для пиття з інфікованих
джерел. Контактно-побутовий шлях (Sidysenteriae Григор'єва—Шігі) частіше
зустрічається в дітей 3—5 років у вигляді спорадичних випадків. У дитячих
закладах можливі спалахи захворювання. Сприйнятливість досить висока, частіше
хворіють діти 2—7 років. Після захворювання розвивається короткочасний видовий
та типоспецифічний імунітет.
Клініка. Інкубаційний період дизентерії коливається від 1 до 7
днів (у середньому 2—3 дні). Виділяють гостру (до 1 міс), затяжну (від 1,5 міс
до 3 міс) та хронічну форми дизентерії (понад 3 міс). Зо тяжкістю перебігу
дизентерія буває легкою, середньої тяжкості і тяжка. Крім того, виділяють
атипову форму дизентерії: стерта або диспестична та безсимптомна (латентна)..
Типова форма хвороби розпочинається гостро, раптово. Основні симптоми: загальна
інтоксикація та кишкові розлади. Температура тіла помірно підвищується до 38—39
°С, нудота, одноразове чи повторне блювання. Діти неспокійні, скаржаться на
біль у животі. Випорожнення часті, кал рідкий, зеленуватий із домішками слизу
різної кількості, іноді крові (катаральний ентерит). Наприкінці 1-ї доби
розвиваються симптоми спастичного коліту: біль у лівій половині живота
інтенсивний, частота випорожнень зростає до кількох десяткін разів на добу.
Часто перед кожним позивом до випорожнень унаслідок спазму зовнішнього
сфінктера заднього проходу виникають тенезми (переймистий біль у прямій кишці).
Іноді цей спазм іррадіює н сечовий міхур, що спричиняє затримку сечовиділення.
Буває, що позиви не супроводжуються дефекацією ("несправжні" позиви).
Тенезми бувають дуже частими, що призводить до випадіння слизової оболонки
прямої кишки. Останніми роками це зустрічається рідко. Частіше виявляється
податливість заднього проходу з проявами сфінктериту. Іноді виникає парез
зовнішнього сфінктера та зіяння проходу, з якого невпинно виділяється
слизо-гнійно-кровянистий кишковий вміст. Випорожнення втрачають каловий
характер, стають більш мізерними, нагадують грудочку слизу, змішаного з кров'ю
(так званий ректальний плювок).
У перші 3 дні хвороби клінічні симптоми найбільш
виражені. Хворі змучені, лежать зігнувшись. Загальний стан тяжкий. Шкіра суха,
бліда, тургор знижений. Язик сухий, може бути вкритий брудним нальотом. Тони
серця ослаблені, спостерігається артеріальна гіпотензія. Під час пальпації
живота спостерігається біль у його лівій половині. Сигмовидна кишка пальпується
у вигляді цільного болючого тяжа. Сліпа кишка розтягнута, бурчить. Печінка та
селезінка збільшені. У крові виявляється незначний лейкоцитоз із
нейтрофільозом,
прискорена ШОЕ.
Клінічні прояви дизентерії пов'язані з видом збудника.
Дизентерія Григор'єва—Шіга зараз у нашій країні не зустрічається. Перебіг
хвороби дуже тяжкий, виражені ознаки інтоксикації (синдром нейротоксикозу з
гіпертермією, судомами, порушенням свідомості). Швидко розвивається колітичний
синдром зі зневодненням, у крові гіперлейкоцитоз. Перебіг дизентерії Флекснера
досить типовий, тяжкий і тривалий, чітко виявляється колітичний синдром.
Перебіг дизентерії Зонне часто відбувається по типу харчової токсикоінфекції
(гастроентероколіт). Хвороба починається раптово, з повторного блювання,
ознобу, високої температури тіла, болю в животі. Швидко з'являються водянисті
випорожнення, які на 2-гу добу стають мізерними, слизовими з домішками крові,
тобто типовими для дизентерії. Легка форма дизентерії найчастіше зустрічається
тепер. Загальний стан мало порушений, температура тіла в більшості хворих не
перевищує 38 °С. У перший день можуть бути одноразове блювання, слабка
млявість, зниження апетиту. Кількість випорожнень до 5—8 разів на добу. Випорожнення
зберігають каловий характер, рідкі, з домішками слизу та зелені. Кров і тенезми
можуть бути відсутніми. Під час пальпації живота визначається ущільнена
сигмовидна кишка, може бути переймоподібний біль у животі під час випорожнення,
слабкість відхідника.
Середньотяжка форма характеризується помірною
інтоксикацією. Температура тіла в першу добу підвищується до 39—40 °С, повторне
блювання (2—3 рази), кількість випорожнень збільшується до 10— 15 на добу.
Спостерігаються всі типові ознаки колітичного синдрому. Калові маси повністю
зникають із випорожнень, які містять лише слиз і кров. Хворі відчувають
переймоподібний біль у животі, тенезми. Часто виявляються податливість та
зіяння відхідника, особливо в дітей 1-го року життя.
Щодо тяжкої форми дизентерії, то розрізняють 2 варіанти
її пере бігу:
• тип А — переважає загальна інтоксикація, хвороба
починається раптово з підвищення температури тіла до 40 °С і вище, з'являється
багаторазове блювання, іноді неспинне. На фоні гіпертермії виникають ознаки
нейротоксикозу з короткочасними судомами, менінгеальним синдромом та порушення
з боку серцево-судинної системи: глухість серцевих тонів, зниження
артеріального тиску, блідість шкіри, похолодіння кінцівок. Риси обличчя
загострюються, напруженість тканин і маса тіла знижуються. Кишкові розлади
спостерігаються через декілька годин чи на 2-гу добу від початку захворювання.
Випорожнення частішають, стають рідкими, містять велику кількість слизу і
крові, супроводжуються тенезмами.
• тип Б — переважають прояви місцевих кишкових уражень.
Хвороба теж починається гостро, підвищується температура тіла до 39 °С. Із
самого початку з'являються дуже часті, незліченні випорожнення, які швидко
втрачають каловий характер, стають мізерними, містять лише слиз і кров. Хворих
турбує постійний переймоподібний біль у животі, часті тенезми. Виникає параліч
зовнішнього сфінктера, з відхідника витікає каламутний слиз, забарвлений
кров'ю. Може бути випадіння слизової оболонки прямої кишки. Під час пальпації
живота виявляється болюча сигмовидна кишка.
Стерта форма дизентерії характеризується відсутністю
загальної інтоксикації та незначним колітичним синдромом: випорожнення не часті
(З—4 рази на добу), рідкі, зберігається їх каловий характер, незначні домішки
слизу. Живіт здутий, пальпується спастичне вкорочена і чутлива на дотик сигма.
Діагноз підтверджується бактеріологічно.
Латентна (безсимптомна) форма дизентерії характеризується
наявністю дизентерійних паличок, які виявляють під час бактеріологічного
дослідження фекалій та збільшення титру протидизентерійних антитіл за
відсутності клінічних проявів хвороби.
Хронічна дизентерія останніми роками зустрічається не
більше ніж у 1—2% хворих. Перебіг її відбувається у вигляді безперервної та
рецидивуючої форм. Безперервна форма характеризується довготривалою дисфункцією
кишечника (випорожнення рідкі чи напіврідкі з патологічними домішками), апетит
порушений, маса тіла не збільшується, рецидивуюча форма — випорожнення на
деякий час стають нормальними, потім виникають кишкові розлади, як у гострий
період дизентерії, особливо після ГРВЗ або порушень дієти. У такому разі
необхідно виключити суперінфекцію або приєднання кишкової інфекції
недизентерійної етіології.
Бактеріоносійство дизентерії не супроводжується кишковою
дисфункцією, ознаків запалення (нормальний стан слизової оболонки за умови
ректороманоскопії) нема, відсутнє збільшення титру антитіл у серологічних
реакціях. Вилучення збудника має бути одноразовим.
У дітей раннього віку дизентерія починається гостро. Підвищується температура
тіла до 38—40 °С. У більшості хворих гарячка утримується протягом 2—5 днів, а в
1/5 — понад тиждень. У перші дні хвороби розвивається токсикоз, який
супроводжується ураженням нервової та серцево-судинної систем. У всіх дітей
раннього віку шигельоз супроводжується порушенням функції травного тракту.
Випорожнення частіше носять ентероколітичний характер, іноді диспепсичний.
Патологічні домішки в них у вигляді слизу, крові, зелені зустрічаються у 2/3
хворих. Кров у випорожненнях найчастіше буває у вигляді прожилок, рідше —
кров'яних домішок. Випорожнення завжди мають каловий характер. Тенезми бувають
рідко, але якщо вони є, то дитина неспокійна, плаче, обличчя її червоніє.
Блювання та зригування зустрічаються рідко, частіше один—два рази на добу.
Живіт у дітей раннього віку здутий. Перебіг шигельозу в дітей 1-го року життя
частіше тривалий, з повільною репарацією кишечника, особливо в разі нашарування
інтеркурентної інфекції.
Ускладнення, пов'язані з шигельозом, — випадіння слизової оболонки
прямої кишки, кишкові кровотечі, перфорація кишкових виразок і розвиток
перитоніту останніми роками трапляються дуже рідко, можливі інвагінація,
тріщини та ерозії заднього проходу. Ускладнення, зумовлені приєднанням
вторинної інфекції, отит, пневмонія, інфекція сечовивідних шляхів, стоматит,
кишковий дисбактеріоз, частіше виникають у дітей 1-го року життя.
Діагностика. Типовим для дизентерії є наявність інтоксикації
(температура, нудота, блювання, стійкість) та симптомів дистального коліту
(переймоподібний біль у животі, сухий язик, ущільнена та болюча сигмовидна
кишка, тенезми, часті випорожнення, з домішками слизу та крові, податливість та
зіяння відхідника). Однак різноманітність клінічних форм, наявність атипових і
стертих форм вимагають підтвердження діагнозу за допомогою лабораторних та
інструментальних методів дослідження. Бактеріологічне дослідження фекалій має
велике значення, бо саме на його основі можна визначити дизентерійну етіологію
хвороби. Найкращі наслідки дає ранній (перші дні хвороби до початку етіотропної
терапії) посів фекалій - безпосередньо біля ліжка хворого. Найкраще для посіву
вибирати частки фекалій, які містять патологічні домішки (слиз, гній). Матеріал
можна брати кишковою петлею з прямої кишки. Його засівають на бактоагар Ж,
середовище Плоскірьова, Ендо, Левіна або на середовища збагачення. Досить
популярним є копрологічний метод (мікроскопічне дослідження випорожнень):
типовим є наявність слизу, поліморфноядерних лейкоцитів (лейкоциторея), клітин
циліндричного епітелію у великій кількості, незмінних еритроцитів,
епітеліоїдних макрофагів. Такі ж зміни виявляються при коліті не дизентерійної
етіології. Тому дані копрологічного дослідження матимуть значення лише з
урахуванням клінічних симптомів. Серологічним дослідженням користуються в разі
негативних наслідків бактеріологічного дослідження: антитіла в сироватці крові
хворих з'являються на 2-му тижні захворювання (РИГА, РПГА та РА). Діагностичним
титром є позитивні реакції в розведенні сироватки хворого 1:100 (дизентерія
Зонне) та 1:200 (дизентерія Флекснера). Реакцію аглютинації треба ставити
повторно, щоб виявити зростання титру антитіл у динаміці захворювання (на 2—3-й
та 8—10-й день хвороби). У дітей 1 -го року життя серологічне дослідження
малоінформативне. До методу експрес-діагностики відносять метод люмінесцентних
антитіл для виявлення шигел у фекаліях за допомогою позначених флюорохромом
специфічних антитіл, а також реакцію вугільної агломерації (РВА).
Лікування дизентерії має бути індивідуальним, етапним і
комплексним і проводиться в лікарні або вдома. Хворі з легкою формою дизентерії
та хворі старшого віку з легкими формами та середньої тяжкості лікуються вдома
(постійні спостереження лікаря та дотримання санітарно-епідемічного режиму). Комплексне
лікування включає дієторапію, етіотропну антибактеріальну терапію,
патогенетичну дезінтоксикаційну терапію, нормалізацію діяльності
серцево-судинної та центральної нервової систем, симптоматичну терапію.
Дієтотерапію
призначають залежно від тяжкості хвороби, наявності токсикозу і дисфункції
кишечника. За легких форм без токсикозу необхідно зменшити обсяг харчування на
15—20%, їжа має бути протертою, виключаються овочі та фрукти, дають пити доволі
рідини. Якщо стан дитини поліпшується, то з 3—5-го дня її переводять на
повноцінне харчування відповідно до віку. При середньо-тяжких формах кількість
їжі зменшується на 20—30% протягом 2—3 днів з поступовим (до 4—6-го дня)
поверненням до дієти згідно з віком. При тяжких формах переходять на зціджене
грудне молоко, адаптовані суміші, кисломолочні суміші, протерті каші та супи,
сухарі, кисіль, соки, сир. Кількість їжі в перші 2—3 дні зменшується на 40—50%
із поступовим його збільшенням на 10% на добу. Важливо зберігати режим
харчування таким, яким він був до хвороби. На період розвантажування
недостатній обсяг харчування поповнюється за рахунок рідини, що застосовується
для оральної регідратації ("ораліт", "оразол",
"регідрон", "глюкосолан" тощо). Хворим на хронічну
дизентерію дієтотерапію призначають лише під час загострення.
Етіотропна
терапія передбачає використання антибактеріальних лікарських
засобів з урахуванням чутливості до них збудника та після взяття матеріалу на
бактеріологічне дослідження. Раціональним є обмеження використання
антибіотиків. Вони показані при середньотяжких та тяжких колітичних формах
дизентерії, у дітей 1 -го року життя та зі змішаними формами кишкової інфекції.
Застосовують поліміксин М 100 мг/кг маси тіла на добу, гентаміцин 4—6 мг/кг
маси тіла, рифампіцин 20 мг/кг маси тіла. Хворих на дизентерію легкої форми
доцільно лікувати без використання антибіотиків. Застосовують препарати
нітрофуранового ряду: фуразолідон, фурадонін, хіміопрепарати (невіграмон,
неграм), похідні 8-оксихінолінів, хіноліни (хлорхінольдол), інтетрикс —
протягом 5 днів.
Як основний засіб лікування легких форм хвороби
рекомендуються бактисубтил, лакто- та біфідобактерин — протягом 3—5 днів,
хілак-форте, лінекс. Зв'язування та виведення токсину з кишечника досягають
шляхом застосування ентеросорбції препаратами целюлози (поліфепап, реабан
тощо), активованого вугілля, білигніну, цитопротекторін (смекта, полісорб
тощо).З метою компенсації ферментної недостатності травного тракту призначають
протеолітичні ферменти — панкреатин, мезим-фортг, фестал, ораза тощо,
імунотропні
Дезінтоксикаційну
терапію проводять за наявності середньотяжкої форми — пероральна
регідратація . Для тяжкої форми показано внутрішньовенне краплинне введення
розчинів (10% розчин альбуміну, поліглюкін, реополіглюкін, гемодез, 10% розчин
глюкози із 7,5% розчином калію хлориду, розчин Рінгера , за загальними
принципами регідратаційної і дезінтоксикаційноі терапії. Патогенетично показано
введення преднізолону (1—2 мг/кг маси), трасилолу або контрикалу, гепарину,
амінокапронової кислоти. Загальна кількість рідини для внутрішньовенного
введення складає 1/2—2/3 потреби на добу.
При синдромі
нейротоксикозу (набряк мозку) показано внутрішньовенне уведення 20%
розчину альбуміну, концентрованої плазми, 20% розчину глюкози, преднізолону
(3—5 мг/кг маси), 10% розчину кальцію глюконату, а також діуретики (маніт,
фуросемід, лазикс, еуфілін).
Для боротьби
з судомним синдромом використовують аміназин, димедрол, натрію оксибутират,
гексенал, дроперидол. При парезі кишок — прозерин, натрію хлорид, масаж живота.
У комплексну терапію включають вітаміни (аскорбінову кислоту, вітаміни групи
В).
Профілактика. Важливе значення має рання діагностика та ізоляція
хворого вдома чи в стаціонарі (тяжкі форми, діти перших двох років життя із
закритих дитячих закладів, дизентерія з ускладненнями). Дітей, які видужали,
виписують після зникнення клінічних проявів захворювання та в разі негативних
бактеріологічних досліджень випорожнень (1—2 рази), проведених через 2 доби
після закінчення етіотропного лікування. За перехворілими встановлюється
спостереження в кабінетах інфекційних хвороб зі щомісячним лікарським оглядом і
бактеріологічним обстеженням випорожнень протягом 3—6 міс. В осередку інфекції
необхідно забезпечити поточну дезінфекцію, заключна дезінфекція проводиться
санепідемстанцією в разі госпіталізації хворого. Контактні особи підлягають
спостереженню протягом 7 днів та бактеріологічному обстеженню випорожнень.
Медсестринський
процес
1 етап.
Медсестринське обстеження:
Скарги:
озноб, гарячка, загальна слабкість, - біль в животі, пронос.
Дані
анамнезу:
контакт з хворою дитиною, недотримання правил особистої гігієни.
Об'єктивні
дані:
гарячка 380С, блювання, пронос з домішкам слизу та крові,тенезми,
зневоднення, нейротоксикоз.
-
гіпертермія, блювання,пронос,сухість
шкіри,біль в животі.
3 етап.
Визначення мети медсестринського догляду:
-
підготовка пацієнта та взяття матеріалу для
лабораторних досліджень
-
догляд та медсестринське спостереження за
пацієнтом;
-
виконання лікарських призначень;
-
навчити матір пацієнта маніпуляціям по
догляду.
4 етап.
Планування обсягу медсестринських втручань:
-
ізоляція дитини до негативного бак
дослідження калу;
-
взяття калу на бактеріологічне дослідження;
-
дотримуватись водно - чайної дієти;
-
здійснювати догляд за дитиною під час
блювання;
-
систематичний контроль за ЧД,
ЧСС,температурою тіла, характером стільця;
-
виконання лікарських призначень:
антибіотикотерапія, біопрепарати, дезінтоксикаційна, дегідратаційна,
вітамінотерапія, гормонотерапія, симптоматична терапія.
5 етап.
Оцінка результатів та корекція догляду:
-
зникнення інтоксикації, покращення загального
стану;
-
нормалізація температури тіла, характеру
стільця;
-
корекція медсестринських втручань можлива при
різних ускладненнях.
Ешерихіози — гострі захворювання травного
тракту, переважно в дітей раннього віку, спричинені різними штамами патогенної
кишкової палички.
Етіологія. Ешерихії — грамнегативні мікроби, спор не утворють,
факультативні анаероби. Патогенні і непатогенні різновидності ешерихій за
морфологічними, ферментними та культуральними властивостями ідентичні. Але
патогенні штами ешерихій мають певний набір факторів агресивності: токсини,
гемолізини, ко-ліцини тощо, які контролюються окремими плазмідами. Ешерихії
мають термостабільний соматичний О—антиген, оболонковий К— антиген, а також
термолабільний джгутиковий Н—антиген. Виходячи з факторів патогенності
(здатності утворювати ентеротоксини, наявності фактора колонізації та
інвазивності). Згідно з класифікацією ВООЗ (1981), усі серовари патогенних
ешерихій умовно розподіляють на 4 підгрупи: ентеропатогенні (ЕПЕ),
ентероінва-зивні (ЕІЕ), ентеротоксигенні (ЕТЕ) та ентерогеморагічні (ЕГЕ)
кишкові палички. Перша підгрупа включає близько 30 сероварів.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на ешерихіоз переважно в
гострий період захворювання, інколи бактеріоносій. Найбільш контагіозним є
серовар О . Зараження відбувається майже виключно екзогенним, переважно
контактно-побутовим і харчовим шляхами. Зараження дітей відбувається через
дорослих (матір і медичний персонал).
Клінічна картина ешерихіозу різноманітна. Вона залежить від віку дитини,
серовару ешерихій, стану преморбідного фону, зрілості імунологічної системи,
нашарування інтеркурентних захворювань і багатьох інших факторів.
Ешерихіозна інфекція у дітей раннього віку. Інкубаційний
період близько 5—8 днів. У новонароджених і ослаблених дітей, а також у разі
масивного інфікування інкубаційний період скорочується до 1—2 днів, у дітей 2—3
років збільшується до 2—3 тиж за умови інфікування малою дозою. Захворювання
починається достатньо гостро з підвищення температури тіла, появи більш або
менш вираженої інтоксикації, почастішання випорожнень. За характером
випорожнення водянисті, жовтого або оранжевого кольору, з домішками невеликої
кількості прозорого слизу. Деколи хвороба розвивається поступово. Температура
тіла в перші дні нормальна або субфебрильна, дисфункція кишечника наростає,
з'являються зригування, блювання 1—2 рази на добу, дитина стає неспокійною,
відмовляється від їжі. Усі клінічні симптоми посилюються і стають максимально
вираженими вже на 5—7-й день захворювання. Стан важкий, значні симптоми
токсикозу і ексикозу. Під час зовнішнього огляду риси обличчя загострені,
шкірні покриви бліді, тургор тканин знижений, живіт помірно здутий, м'який,
бурчання за ходом тонкої кишки. Селезінка і печінка не збільшені. Відхідник
стиснутий, помітне подразнення довкола нього і на сідницях. Випорожнення
водянисті, до 10—15 разів на добу, з невеликою кількістю слизу, без домішок
крові. Вперте, але не часте (2— З рази на добу) блювання, типові зригування. Ступінь
вираженості симптомів інтоксикації і діарейного синдрому суттєво коливається
від легкого до досить важкого. За тяжкості перебігу хвороби розрізняють легку,
середньо тяжку і тяжку форми. За легкої форми ешерихіозу загальний стан
порушується незначно або взагалі без змін. Температура тіла нормальна або
субфебрильна. Незначне зниження апетиту, зригування, деколи неспокій і
порушення сну. Випорожнення 4—6 разів на добу. Маса тіла не зменшується.
Дисфункція кишечника триває протягом 1 тиж. Середньо тяжка форма ешерихіозу
характеризується високою гарячкою до 38—39°С, вираженими симптомами
інтоксикації: млявість, адинамія, порушення сну, анорексія, блідість шкірних
покривів, зригування, вперте блювання 2—3 рази на добу. Частота випорожнень до
10—12 разів на добу, водянисті з невеликою кількістю слизу. Живіт здутий.
Помірно знижена маса тіла.
Перебіг хвороби залежить від адекватного і своєчасного
лікування, але звичайно триває 2—3 тиж. Тяжка форма захворювання частіше
зумовлена сероваром 0111, і відзначається вираженими симптомами інтоксикації.
Температура 39—40 °С, тривке блювання до 4—5 разів на добу, анорексія, шкірні
покриви бліді з ціанотичним відтінком. Випорожнення часті до 15— 20 разів на
добу, водянисті, з піною та невеликими домішками калових мас і прозорого слизу.
Живіт здутий у зв'язку з парезом кишечника, м'який, безболісний. Маса тіла
падає. Відмічається тахікардія, глухість серцевих тонів, зниження артеріального
тиску, почастішання дихання, западіння великого тім'ячка, сухість слизових
оболонок, нерідко коматозний стан з гіповолемічним шоком та ДВЗ-синдромом.
Симптоми інтоксикації навіть за тяжкої форми наростають поступово, посилюючись
протягом декількох днів.
Ешерихіозна інфекція у дітей старшого віку. Інкубаційний
період триває 2—3 дні, іноді декілька годин. Хвороба починається гостро, з
підвищення температури тіла, слабкості, болю в животі нападо подібного
характеру. Через декілька годин, а деколи одночасно з підвищенням температури
тіла з'являються часті рідкі випорожнення з домішками слизу, інколи крові.
Симптоми інтоксикації визначаються тільки в перші 1—2 дні. Під час об'єктивного
огляду загальний стан мало порушений, висока температура тіла короткочасна (не
більше 1—2 днів), у разі пальпації живота визначаються бурчання і болючість,
спочатку по всьому кишечнику, а потім (після 2—3-го дня хвороби) переважно за
ходом товстого кишечника. Сигмовидна кишка пальпується як спазмований щільний
болючий тяж. Відхідник стиснутий, тенезмів не буває. Випорожнення звичайно до 5
разів на добу, рідко до 10, з великою кількістю слизу та домішками крові.
Ускладнення в основному пов'язані з нашаруванням ГРВІ і активізацією
умовно патогенної флори. Часто зустрічається отит, пневмонія, пієлонефрит.
Діагностика. Діагноз ешерихіозу ставлять на основі клінічних проявів
і даних лабораторного дослідження. Запідозрити ешерихіозну інфекцію можна за
тяжкої форми хвороби у дітей раннього віку: поступово наростаючий токсикоз з
ексикозом, різка блідість шкірних покривів, тривале, але не часте блювання,
здуття живота, часті водянисті випорожнення жовтого або оранжевого кольору з
прозо-рим слизом, втрата маси тіла. Бактеріологічний метод є провідним у
лабораторній діагностиці ешерихіозу. Для дослідження беруть випорожнення
хворого, інколи блювальні маси, промивні води шлунка, сечу. Засів проводять на
звичайні харчові середовища (Ендо, Левіна). З успіхом використовують
імунолюмінесцеитний метод дослідження. Для серологічного підтвердження діагнозу
ставлять РА або РНГА в динаміці захворювання. Діагностичний титр 1:80 — 1:160.
Наростання титру антитіл вдається виявити в 60—70% хворих. У дітей перших трьох
місяців життя та недоношених титри антитіл бувають низькими і виявляються
рідко.
Лікування таке, як і за інших кишкових інфекцій. Обов'язковій
госпіталізації підлягають діти з тяжкими та середньо тяжкими формами
захворювання, які потребують інфузійної терапії. Також госпіталізуються діти з
ускладненнями та супутніми захворюваннями.
Етіотропна
терапія. Антибактеріальні препарати необхідно призначати хворим із
тяжкими та середньо тяжкими формами інфекції. З антибактеріальних препаратів
використовують поліміксин-М, невіграмон, бісептол, левоміцетин. У разі тяжких
форм антибіотики призначають парентеральне. У цьому разі ефективний цепорин,
карбеніцилін, гентаміцин. Курс лікування 5—7 днів. Широко використовуються
біопрепарати: біфідум-бактерин, колібактерин, лактобактерин, аципол, біфацид
протягом 2— З тиж, коліпротейний бактеріофаг (рег os та в клізмах), амбен
(стимуляція росту біфідобактерій) та ферментні препарати.
Патогенетична
терапія полягає в негайній детоксикації та відновленні
гемодинаміки шляхом регідратації та внутрішньовенної інфузії рідини, якої
бракує, електролітів та інших компонентів. Регідратаційну терапію необхідно
проводити з урахуванням виду токсикозу
У подальшому проводять підтримувальну терапію з
урахуванням добової потреби в рідині, солях і наступних втрат (кожні 6 год). У
середньому об'єм рідини на цьому етапі складає 80—100 мл/кг на добу. Починати
інфузійну терапію найліпше з уведення колоїдних розчинів (неогемодез,
реополіглюкін, альбумін, плазма) з метою збільшення об'єму циркулюючої крові,
розширення судинного русла і поліпшення циркуляції, підняття
колоїдно-осмотичного тиску плазми крові і забезпечення утримання в руслі
глюкозосольових розчинів.
Профілактика. Оскільки основну масу дітей з ешерихіозами складають
діти 1 -го року життя, система профілактичних заходів має бути спрямована на
суворе дотримання санітарно-гігієнічного режиму в пологових будинках,
відділеннях новонароджених, ясельних групах, будинках дитини. Вирішальне
значення має раннє виявлення джерела інфекції та його ізоляція. Для виявлення
джерела інфекції бактеріологічному дослідженню підлягають діти перших двох
років життя з дисфункцією кишечника, а також діти, які мають контакт із хворими
у вогнищі інфекції, здорові перед вступом в ясельні групи дитячого закладу і
будинку дитини. У відділеннях для недоношених обстеженню підлягають матері. В
осередку інфекції проводиться заключна дезінфекція. З профілактичною метою
можна використовувати специфічний бактеріофаг і бактерійні препарати типу
лактобактерину і біфідумбактерину.
Медсестринський
процес
1 етап.
Медсестринське обстеження:
Скарги: озноб, гарячка,
загальна слабкість, блювання, пронос.
Дані
анамнезу: контакт з хворою дитиною, недотримання правил особистої гігієни.
Об'єктивні дані: гарячка 380С, блювання, випорожнення водянисті,
жовтого або оранжевого кольору, з домішками невеликої кількості прозорого
слизу, зневоднення, нейротоксикоз.
гіпертермія,нудота,
блювання, пронос, сухість шкіри.
3 етап.
Визначення мети медсестринського догляду:
-
підготовка пацієнта та взяття матеріалу для
лабораторних досліджень
-
догляд та медсестринське спостереження за
пацієнтом;
-
виконання лікарських призначень;
-
навчити матір пацієнта маніпуляціям по
догляду.
4 етап.
Планування обсягу медсестринських втручань:
-
ізоляція дитини до зникнення клінічних
симптомів;
-
взяття калу на бактеріологічне дослідження;
-
дотримування водно - чайної дієти;
-
здійснювати догляд за дитиною під час
блювання.
-
систематичний контроль за ЧД,
ЧСС,температурою тіла, частотою та характером стільця;
-
виконання лікарських призначень:
антибіотикотерапія, біопрепарати, дезінтоксикаційна, дегідратаційна,
вітамінотерапія, гормонотерапія, симптоматична терапія.
5 етап.
Оцінка результатів та корекція догляду:
-
зникнення інтоксикації, покращення загального
стану;
-
нормалізація температури тіла, характеру
стільця;
-
корекція медсестринських втручань можлива при
різних ускладненнях.
Сальмонельоз — це інфекційне захворювання
людини і тварин, яке зумовлено грамнегативними факультативними бактеріями роду Salmonella,
передається в більшості випадків через харчові продукти, супроводжується
ураженням травного тракту, рідше інших органів і систем. Характеризується
клінічним поліморфізмом — від здорового носійства до тяжких генералізованих,
септичних та тифоподібних форм.
Етіологія. Збудник сальмонельозу представляє собою рухомі палички,
які капсул і спор не утворюють. Вони добре ростуть на звичайних живильних
середовищах. Основними антигенами сальмонел є джгутиковий (Н), антиген
клітинної стінки (О) та термолабільний антиген оболонки (VI), які блокують
реакції аглютинації 0-антигенів та 0-антитіл. За складом 0-антигена
вирізняються групи сальмонел, які позначаються літерами А, В, С, С, Е, Г і т.д.
Незважаючи на велику кількість сероварів сальмонел, у 80—90% випадків захворювання
пов'язане з 10—12 сероварами: група В (S. typhimurium), група С (S virchov, S.іпfапtіs), група Е (S.
london, S. anatum), група D (S. heidelberg). Мікроби достатньо
стійкі в навколишньому середовищі. Низьку температуру сальмонели переносять
добре. За температури 85 °С зберігаються до 1 год, за кімнатної температури —
до 80 днів, у випорожненнях хворих — до 4 років. У грунті, воді, харчових
продуктах живуть довго і навіть розмножуються (особливо у м'ясі, маслі,
молоці).
Епідеміологія. Основним джерелом інфекції є тварини, м'ясо яких
використовують для виготовлення їжі для дітей. Крім того, останнім часом,
особливо для дітей раннього віку, основною епідеміологічною небезпекою є хвора
людина та носії сальмонельозу. Головний шлях передачі — аліментарний, а харчові
продукти (м'ясні, молочні, яйця, риба) є важливим чинником поширення
сальмонельозів. У дітей раннього віку головним є контактно - побутовий шлях:
через забруднені руки персоналу та матері, а також через різні інфіковані речі
(посуд, білизна, іграшки, рушники тощо). Описано спалахи сальмонельозу, що
виникли через воду. Останніми роками значно зросла кількість захворювань серед
дітей 1-го року життя, особливо внутрішньо лікарняного зараження (відділення
для новонароджених, пологові будинки тощо). При цьому основним збудником є
S.tурhіmurium, який у такому разі носить назву "госпітальний" штам,
тому що його особисті риси (резистентність до антибіотиків і типових фагів)
формуються в лікарні. Ці спалахи достатньо контагіозні, надто поширюються і
відзначаються тяжким клінічним перебігом.
Клініка. Інкубаційний період триває від 2—3 год (у разі
аліментарного шляху передачі) до 5—7 діб (у разі контактно-побутового шляху).
Клінічні прояви сальмонельозу характеризуються надзвичайним поліморфізмом.
Більшість клініцистів розрізняють:
•
шлунково-кишкову,
•
тифоподібну,
•
септичну,
•
грипоподібну,
•
стерту та безсимптомну форми сальмонельозу
Шлунково-кишкова форма
зустрічається у 90% випадків і перебіг її відбувається у вигляді гастриту,
ентериту, коліту, гастроентериту, ентероколіту, гастроентероколіту
Зустрічаються в дітей віком після 3 років. Початок хвороби гострий, нерідко з
підвищенням температури і ознобом. Уже в 1-шу добу проявляється основна
симптоматика (аліментарний шлях передачі з руйнуванням збудників хвороби в
шлунку і вивільненням ендотоксинів). У хворих з'являєтьсл нудота, повторне
блювання; в блювотних масах спочатку виявляється їжа, а згодом вони забарвлюються
жовчю. У животі виникає розлитий біль. Швидко з'являється пронос, випорожнення
частішають до З—5 разів на день, кал водянистий, з незначними домішками слизу.
Язик сухий, обкладений. Крім того, хворі скаржаться на головний біль, загальне
нездужання, млявість. Іноді відмічається нейротоксикоз (гіпертермія, розлад
свідомості, судоми). Тривалість захворювання 5—7 днів, одужання настає досить
швидко. Період реконвалесценції може затягтися до 2—3 тиж.
Гастроентероколіт, ентероколіт — це варіанти сальмонельозу,
який найчастіше трапляється у дітей раннього віку. Хворобливі явища починають
з'являтися поступово: наростають інтоксикація, пронос. Кал з перших днів має
значні домішки слизу і навіть крові та гною. Може бути зеленуватий кал, який
унаслідок стояння темніє і нагадує болотну твань. Іноді виражені симптоми
дистального коліту: біль у животі набуває переймистого характеру (тенезми),
сигмовидна кишка спазмована, відзначається парез та зіяння відхідника. Блювання
не часте, але стійке. Температура підвищується з 1-го дня і триває до 7—10
днів. Може збільшуватися печінка. У хворих відмічається адинамія, шкіра бліда,
язик сухий, склери субіктеричні, головний біль, нездужання. Іноді в перші дні
виникають явища зневоднення організму (токсикоз з ексикозом) з порушенням
периферичного кровотоку, склеремою, тім'ячко запале, риси обличчя
загострюються. Явища токсикозу з ексикозом тривають до 8— 9 днів незважаючи на
патогенетичну терапію. Середня тривалість хвороби до 2—3 тиж. Затяжні та
хронічні форми зустрічаються нечасто.
Особливість
перебігу сальмонельозу в дітей 1-го року життя. Основним
джерелом інфекції у дітей 1-го року життя є хворі на сальмонельоз матері (або
носії) і медичний персонал відділень. Шлях передачі інфекції
контактно-побутовий (соски, білизна, молоко, суміші, руки персоналу тощо),
можливі внутрішньолікарські епідемічні спалахи Сприйнятливість. до
сальмонельозу досить висока. У дітей 1-го року найчастіше зустрічається
ентероколітична форма (контактний шлях передачі та анатомо-фізіологічні особливості).
Розвиток хвороби поступовий, температура тіла підвищена. Блювання виникає
рідко, в калі значні домішки крові, токсикоз виникає частіше і триває довше.
Нерідко виникають септичні форми з локальними проявами (менінгіт,
менінгоенцефаліт, остеомієліт). Часто розвивається мікстінфекція,
сальмонельозна інфекція поєднується з іншими патогенними та умовно-патогенними
збудниками (ешерихії, стафілокок, протей тощо) або вірусами. Перебіг хвороби
тяжкий.
Тифоподібна форма сальмонельозу
зустрічається у 2—3% дітей і клінічно може нагадувати черевний тиф або паратиф:
гарячка 1—2 тиж, симптоми інтоксикації (головний біль, біль у м'язах та
суглобах, анорексія), збільшення селезінки, розеольозний або еритематозний
висип, порушення функції серцево-судинної системи (брадикардія або тахікардія),
порушення травлення (живіт здутий, блювання, пронос)Перебіг хвороби може бути
дуже тяжким.
Грипоподібна форма характеризується
незначним підвищенням температури тіла, в разі інтоксикації — головний біль,
загальна розбитість, пітливість, біль у м'язах та суглобах, гіперемія зіва та
кон'юнктиви, кашель. Шлункові розлади відсутні. Такі хворі часто перебувають у
відділеннях для дітей з гострими респіраторними захворюваннями. Септична форма інфекції зустрічається в
новонароджених та дітей перших місяців життя. У дітей перших 10 днів життя
захворювання починається гостро. Першою ознакою хвороби є зниження апетиту чи
повна відмова від їжі. Протягом 1-ї доби захворювання відмічається млявість,
адинамія, блідість шкіри з сіруватим відтінком. З перших годин з'являються
кишкові розлади у вигляді водянистих за характером випорожнень, які містять
грудочки слизу; вони зелені на початку випорожнення. Потім випорожнення стають
майже без каловими, складаються з мутного зеленого слизу на фоні вологої плями
на пелюшці. Нерідко слиз вміщує прожилки крові. Інколи вираженість гемоколіту
буває настільки сильною, що діти потрапляють у хірургічне відділення з
діагнозом кишкової кровотечі.
У 85% дітей симптоми інтоксикації та кишкові розлади
наростають поступово. Протягом 2—4 днів з'являються гемодинамічні розлади,
випорожнення стають майже без каловими зі слизом та зеленню. На 2-гу—3-тю добу
приєднується гемо коліт. Клінічними особливостями сальмонельозу у дітей перших
10 днів життя є нормальна температура тіла, відсутність блювання та виражений
гепатолієнальний синдром. Характерною ознакою сальмонельозу в цьому віці є
метеоризм і швидкий розвиток токсикозу з ексикозом.
Самостійною і однією з головних проблем дитячих інфекцій
є госпітальний сальмонельоз. Він характеризується множинною стійкістю
збудників до дії антибіотиків, відсутністю чутливості до типових бактеріофагів,
здатністю тривалий час зберігатись в навколишньому середовищі. Госпітальний
сальмонельоз відрізняється повільним розвитком захворювання, торпідним
перебігом із повторним виділенням збудника, більш тяжкою клінічною картиною з
подовженою тривалістю симптомів інтоксикації.
Ускладнення. У більшості випадків перебіг сальмонельозу відбувається
без ускладнень. У тяжких випадках можливий розвиток інфекційно-токсичного шоку,
гострої ниркової недостатності, ДВЗ-синдрому, дисбактеріозу. Інколи може
розвиватися реактивний артрит, який з'являється через 2 тиж після початку
діареї.
Діагностика сальмонельозу заснована на клініко-епідеміологічних і
лабораторних даних. Клінічні прояви — це досить тривала гарячка, вперте
блювання, обкладений язик, здутий живіт, болючість і бурчання у правій клубовій
ділянці, ентеричний характер калу з домішками зеленого слизу та крові і різким
смердючим запахом. Часто виявляється гепатоспленомегалія. У крові лейкоцитоз з
нейтрофільозом та зсувом до паличкоядерних, прискорена ШОЕ. Бактеріологічне
дослідження крові, калу, блювотних мас у перші дні, жовчі та сечі на 3—4-й
тиждень дозволяє підтвердити етіологію захворювання. По можливості доцільно
дослідити і залишки харчових продуктів, які були причиною зараження. Широко
використовують також серологічні дослідження (РПГА), позитивний результат
виявляється на 7—8-й день і 2—3-й тиждень. Діагностичний титр від 1:80 до
1:320.
Лікування. Госпіталізації підлягають діти 1-го року життя, тяжкі та
середньої тяжкості форми сальмонельозу. Під час лікування дітей, хворих на
сальмонельоз, потрібна боротьба зі збудником, організація нейтралізації токсину
сальмонел і нормалізація порушень водно- сольового обміну.
До призначення етіотропних
препаратів для лікування сальмонельозу треба підходити диференційовано. За
тяжких та генералізованих форм хвороби призначають антибіотики (бажано з
урахуванням чутливості мікроба до антибіотиків). Антибіотиками резерву при
сальмонельозі є рифампіцин, який призначають рег об у дозі 20 мг/кг на добу у
вигляді монотерапії чи в комбінації з гентаміцином парентеральне (4—6 мг/кг
маси тіла); амікацин рег оз і парентеральне (15 мг/кг на добу). Якщо
сальмонельоз поєднаний зі стафілококовою інфекцією чи іншими умовно-патогенними
інфекціями, то зазначені препарати комбінують із цефалоспоринами 2— 3-го
покоління (цефуроксим, цефаклор, цефатоксим, цефтазидим, цефтріаксон) в дозі
80—100 мг/кг маси тіла на добу чи з сульбактамовими антибіотиками (уназин,
сулацилін) у дозі 100 мг/кг маси тіла. У разі легких форм хвороби (в дітей
старшого віку в разі середньо тяжких форм) призначають полівалентний
сальмонельозний бактеріофаг у дозі 10—20 мл рег оs раз на день та 20—30 мл у
клізмі двічі на день залежно від віку дитини. При середньо тяжких формах
сальмонельозу комбінують сальмонельозний бактеріофаг з прийомом антибіотиків
рег оs (поліміксин М, гентаміцин, фуразолідон, невіграмон). У дітей раннього
віку антибактеріальну терапію поєднують з імунотропною терапією (лізоцим,
прополіс, ехінацея, елеутерокок).
Етіотропну
терапію обов'язково проводять разом із патогенетичною терапією,
яка поєднує дезінтоксикаційну, регідратаційну терапію, боротьбу з
інфекційно-токсичним шоком, ДВЗ- синдромом, ней-ротоксикозом та іншими
синдромами, які можуть супроводжувати тяжкі форми сальмонельозу. Патогенетична
терапія при токсикозах з ексикозом — регідратація методом парентерального
введення рідини з урахуванням маси тіла (за ступенем зневоднення) : 10% розчин
глюкози, розчин Рінгера, 3—5% розчин калію хлориду, плазма, альбумін,
реополіглюкін у дозах з урахуванням маси тіла. Це сприяє поновленню втрачених
електролітів, води, корекції кислотно-лужного стану. Останніми роками набула
поширення пероральна регідратація (ораліт, регідрон) при токсикозах з ексикозом
І ступеня. Призначають також комплексний імуноглобулін для ентерального
введення (включає 3 класи імуноглобулінів), ентеросорбенти ("Смекта",
мікросорб, полісорб) по 1,5—10 г на добу протягом З—5 днів, вітаміни (С, групи
В), ферменти (абомін, фестал, панкреатин, мезим- форте, панзинорм), амбен. Для
лікування носіїв збудника хвороби призначають біопрепарати, стимулюючу терапію
(пентоксил, метилурацил, тималін, алое ФіБС), ферменти, амбен.
Профілактика сальмонельозу типу харчової токсикоінфекції полягає в
кулінарній обробці та суворому санітарному нагляду за зберіганням,
транспортуванням та вживанням м'яса, м'ясних продуктів, риби і рибних страв,
яєць. Основні заходи щодо запобігання сальмонельозу в дитячих стаціонарах — це
бак. обстеження дітей і матерів у відділенні, особливо з дисфункцією кишок.
Госпіталізація дітей із сальмонельозом обов'язкова за середньотяжких і тяжких
форм, 1-го року життя та ослаблених, у разі неспроможності забезпечити
протиепідемічні заходи в осередку. Виписувати хворих, які відвідують дитячі
заклади, дозволяється в разі видужання після дослідження випорожнень і сечі на
сальмонельоз, узятих не раніше 2—3 днів після відміни антибактеріальної
терапії; інших — за умови клінічного видужання. Необхідність контрольного бак.
дослідження встановлює інфекціоніст.
Диспансерний нагляд за тими, хто перехворів, проводиться протягом 3 міс
(клінічний огляд, бак. дослідження випорожнень) в кабінеті інфекційних хвороб
при дитячих поліклініках.
Медсестринський
процес
1 етап.
Медсестринське обстеження:
Скарги: озноб, гарячка, загальна
слабкість, блювання, здутий живіт, болючість і бурчання в животі,
пронос.
Дані
анамнезу:
контакт з хворою дитиною, недотримання правил особистої гігієни.
Об'єктивні
дані:
гарячка 390С, блювання, випорожнення з домішками
зеленого слизу та крові і різким смердючим запахом, зневоднення,
нейротоксикоз.
2
етап. Проблеми пацієнта:
гіпертермія,нудота,
блювання, пронос, сухість шкіри.
3
етап. Визначення мети медсестринського догляду:
-
підготовка пацієнта та взяття матеріалу для
лабораторних досліджень
-
догляд та медсестринське спостереження за
пацієнтом;
-
виконання лікарських призначень;
-
навчити матір пацієнта маніпуляціям по
догляду.
4
етап. Планування обсягу медсестринських
втручань:
-
ізоляція дитини до зникнення клінічних
симптомів;
-
взяття калу на бактеріологічне дослідження;
-
дотримування водно - чайної дієти;
-
здійснювати догляд за дитиною під час
блювання.
-
систематичний контроль за ЧД,
ЧСС,температурою тіла, частотою та характером стільця;
-
виконання лікарських призначень:
антибіотикотерапія, біопрепарати, дезінтоксикаційна, дегідратаційна,
вітамінотерапія, гормонотерапія, симптоматична терапія.
5
етап. Оцінка результатів та корекція догляду:
-
зникнення інтоксикації, покращення загального
стану;
-
нормалізація температури тіла, характеру випорожнень;
-
корекція медсестринських втручань можлива при
різних ускладненнях.
Коментарі
Дописати коментар